Скло

16-28 березня, Арт-галерея "Primus" (вул. Лесі Українки, 16/5)

Виставка Остапа Іванишина.

Автор намагається передати у пластиці скла навколишній світ, простір, колір, фактуру. Прагне трансформувати і відобразити його через асоціативний образ та зафіксувати цей образ у миттєво застигаючому склі. Шукає динамічні і нові пластичні вирішення, експериментує з технікою обробки скла, застосовує новаторський підхід у виготовленні кольорових скляних пластів-картин.
Художники-склярі заявляють про себе у світі сучасного мистецтва з творчою силою і свободою образного вираження ідеї. Твори Остапа Іванишина – це час, кристалізований у просторі, в прозорості чи відблиску, кольорі чи фактурі, у легкій димці скла чи тріщині його текстури, поліруванні чи шліфуванні – його роботи виконані у поєднанні з іншими матеріалами та різноманітними техніками обробки скла.
Художник, який надає перевагу «ясності, яскравості» над «світлом», стверджує, що з допомогою скла створює «структуру простору», певний асоціативний образ і «порожнечу» водночас. Зі склом Остап працює у властивій йому манері, у постійному експерименті. Він працює над твором доволі довго і скрупульозно, змінюючи процеси нагрівання та охолодження, добивається фактурності і пластичності твору. Ці технічні прийоми дають йому певну свободу руху, динамічність і вільний вияв власних ідей. Сам матеріал (скло) підказує йому хід дій і образне вирішення ідеї.
У композиціях «Структури простору» поєднаний і згармонізований баланс кольору, пропорції, ритму, акценту. Сама категорія кольору тут як певний потенціал виразності, поштовх до експерименту з простором, перехід від суто декоративності до образності. Колір з пластичним началом скла не обмежують (чи організовують) простір, а доповнюють його, структурують. Роботи Остапа Іванишина можна сміливо назвати живописними, скло лише посилює ту багатошаровість живопису, відкриває інший вимір і інший простір, включаючи той, у якому перебуває глядач.
Молодому художнику вдалося у творах змоделювати власну чуттєву гармонію, пропускаючи оточуючий світ через себе. Адже образ у мистецтві не мислиться без емоцій, переживання образу завжди вимагає його опанування і вміння впустити його у свій внутрішній простір. Художній образ існує лише в єдності переживання й осмислення. Ігнорування художником цього веде до порушення образу. Образ є суттєвим фактором пізнання. Як відомо, простір – одна з основних форм буття, життя як такого, а тому є онтологічною категорією навіть у межах мистецького твору. Йдеться, насамперед, про функціонування художніх світів, сконструйованих певним митцем згідно з власною уявою – у такому розумінні вони унікальні. Однак спільним у цих світів і обов’язковим для їхнього існування є визначеність властивостей простору і часу у кожному зокрема. На позначення таких особливостей твору вживають поняття онтології художнього світу.
Отож простір як філософський категорія мистецького твору має інтегральний характер, що включає в себе, з одного боку, певну філософську квінтесенцію, а з іншого – узагальнює напрацювання митців.
Проблема художнього простору є досить складною і суперечливою. Саме поняття простору як певної субстанції є багатовимірним і має багато площин. Прослідковується чітка структурність простору, всі елементи на ньому нанизані на павутину осей, вони пульсують у чіткій послідовності і підпорядковані загальній ідеї космосу. Щоб відобразити такі доволі складні процеси єдиного чуттєвого образу на основі виникнення первинного уявлення, миттєвого сприйняття об’єкту, співпадіння оптичних та феноменальних рис потрібне художнє бачення образу. Закономірності сприйняття та закони побудови зображення характеризують художнє відчуття простору. Представлені твори унаочнюють особливі деталі процесу художнього пізнання та формування художнього образу, художнього простору і його структурованості. Безумовно, така візуалізація понять у реальному часопросторі виставки є відносною, можливою тільки у сенсі переконливості художнього образу, створеного засобами і техніками художньої обробки скла та впливу його на глядача. 

Наталія Бенях