Автор: Осідач Ігор

На Святоюській площі, крім собору святого Юра, що панує тут над простором, зовсім не губиться значно скромніша споруда – вілла Яна Стики. Її фасади з червоної цегли, високий черепичний дах, а головне надвелике гострокутне вікно, приваблюють. В ній явно є якась загадка. Навіщо таке вікно? І чому акцент архітектор зробив саме на ньому? Все пояснює те для кого вона будувалася. А був то художник Ян Стика. Над одним з входів недарма бачимо щит з трьома щитами в ньому, це знак малярського цеху древнього Львова.

Львів місто кораблів. Не може бути, скажете ви. Тут навіть річки нема. А та що була, мова про Полтву, на повноцінну річку не тягнула, бо лише брала ві Львові початок і нагадували швидше струмок ніж річку для кораблів. Проте не все так просто.

Ви можете пройти і не побачити його, бородатого і з соняшником. І це в самому центрі Львова, залюдненому провулку. А все тому, що він гном. Це не якась там розвага для туриста, як видається на перший погляд. І це не лише на радість малюкам. Його поява у відкриває нам двері можливості розповісти вам цілком серйозну, і навіть драматичну, а головне, правдиву історію.

Над старим Львовом з протилежних боків домінує Високий Замок і церква святого Юра на однойменній горі. Всі хто йдуть до величного храму, засліпленні його красою та зусиллями підйому, що крім храму і великого пам’ятника Андрею Шептицькому, фактично нічого не бачать. А насправді, вони пропускають добрий десяток цікавих і важливих пам’ятників, точніше пам’ятних таблиць. Бо Святоюрська гора то не тільки церква.

Дві кімнати вщерть заповнені його неймовірними вишитими образами. Зокрема є серія присвячена головним святим Церкви, біблійним притчам, українським достойникам, чудотворним марійським образам України. Та найбільше вражає вишитий повний іконостас. Всі вишиті ікони музею творять єдиний комплекс завдяки золотавому тлу ікон, який відносить нас до символіки візантійської іконографії.

Старі дворики історичної забудови притягують увагу. Вони мисляться романтичними, незвичними, і такими, що приховали якусь незбагненну атмосферу. А все тому, що вони закриті від чужого ока, та у них при відкрита частина приватного життя. Часто, вони оповиті нитками спільних балконів, на яких сусіди зустрічають для неквапної розмови чи експресивних сварок, куди ж без них. А ще, вони суцільно оточені щільною забудовою. Інколи, настільки щільною, що нагадують колодязі. Інколи вони майже ширини колодязя. І тоді від них віє вогкістю та якоюсь моторошністю напівтемряви та прірви. Враження це ще й посилюють облупленні стіни, фарба яких давно втратила свої первісні барви. Може здатися, що ви не за лаштунками зовні привабливої львівської кам’яниці, а в суворому середньовічному замку, який пережив не одну облогу, і давно перестав турбуватися за свій вигляд і дбає лише про міцність.

Після площі Ринок, Святоюрська площа є наймузейнішою у Львові. Крім церкви Юра, яка є перлиною площі, хоч і не має статусу музею тут є три художні музеї та поки маловідомий музей техніки львівської Політехніки.