Автор: Осідач Ігор

Сьогодні мова буде про великого рятівника, і взагалі, про велику людину, він любив людство і ризикував собою заради нього. На полях Першої світової війни, він познайомився з ворогом, з яким боротиметься чи не все життя. І таки віднайде зброю, яка його подолає. Ворога настільки маленького, що постраждалі не бачили його, та страждали і часто гинули від його дій. Мова йде про висипний тиф. Особливо пошесть наступала у часи воєнних лихоліть, коли гігієна відступає.

Самогубства, неймовірні фрески, чесний обман. Це все про ресторан “Під трьома неграми”.

Мова про одну з найвпливовіших жінок польського королівства Теофілію Вишневецьку з Лєщинських, споріднену з королями та гетьманами. На той час їй було вже 73 роки. Чоловік помер 12 років тому. Три доні вдало вийдуть заміж. Так Урсула стане дружиною гетьмана литовського Михайла Радзивіла прозваного Рибонькою, одного з найбагатших магнатів Речі Посполитої. Отож, пора було і подумати про свою вічну душу.

Та її облечини (постриг) 11 лютого 1753 року перетворилися на загальноміську забаву, що нагадувала швидше весілля чи хрестини і навіть перевищала попередні свята, що були до того у Львові. Та й вона, за традицією тодішніх аристократів йшла в монастир який фактично і  перебудувала. Хоч не вона була його засновницею, проте профінансувала побудову його храму та дзвіниці.

Саме серед цих районів і виникли дивні, тепер незручні, п’ятизіркові перехрестя. Всього їх тут налічується чотири. Прихильники містики та теорії змов можуть почати вибудовувати свої теорії. І напевне згадають про масонські впливи. Без сумніву, архітектори тієї доби зазвичай були масонами. Не таємниця, що масони називали Творця Всесвіту Великим Архітектором, і саме архітектурі відводили провідну роль для розуміння таємниць світобудови і розвитку людського дужу, що з кожною епохою долав поступ до нових висот і потребував нових підходів і містобудуванні.

Ярмарок мав свого могутнього покровителя, самого святого Юра, що мужньо вбивав дракона. Його скульптура, що стояла на аттику храму Святого Юра проглядалася з кожного закутка ярмарку і давала відчуття захисту та небесного заступництва. Але він спустився до простої людини, і став жаданий особливо дітками бо перетворився на смаколик медівник (пряник) названим юрашком. Його продавали в наметі славного цукерника (кондитера) Левицького. Його випікали для цих ярмарків львівські господині… “Газета Львівська” писала, що випікання печива сягло високого рівня. Мигдальні, цитринові, помаранчеві, кавові, ванільні, базельські, нюрнбергські, макаронні, гомеопатичні, перчені, цинамонові, алопатичні. Назви деяких з них нагадують аптеку. Кожен дорослий вважав за обов’язок купити своїм дітям того юрашка.

На Святоюській площі, крім собору святого Юра, що панує тут над простором, зовсім не губиться значно скромніша споруда – вілла Яна Стики. Її фасади з червоної цегли, високий черепичний дах, а головне надвелике гострокутне вікно, приваблюють. В ній явно є якась загадка. Навіщо таке вікно? І чому акцент архітектор зробив саме на ньому? Все пояснює те для кого вона будувалася. А був то художник Ян Стика. Над одним з входів недарма бачимо щит з трьома щитами в ньому, це знак малярського цеху древнього Львова.