Екскурсії

Майже усі вони входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. А ще є чи були головними для котроїсь з християнських конфесій.

Ангел який нас заспокоює, тим що спить на могилі Грабінських. Бо прокинеться він лише перед самим кінцем Світу і засурмить. А поки він спить і ми можемо спати спокійно. Це також робота Паріса Філіппі.

Символіка цього надгробка відносить нас до Біблії, а саме до Апокаліпсису Івана Богослова. Де він описує Кінець Світу. Сім ангелів трубитимуть почергово і на Землю обрушуються катаклізми. Труби в біблійні часи сигналізували про тривогу, прибуття правителя чи заклик до битви, то ж символіка зрозуміла

Мова про пам`ятники, що є не на відкритому просторі. Шукати їх одне задоволення. Дізнатися про них більше – інше задоволення. То ж смакуйте в парі.

Обличчям Львова ХХ сторіччя став Великий міський театр, що тепер носить довгу назву Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Довший час вважали, що то єдина скульптура сидячого Христа якщо не в Україні то точно у Львові. І дійсно такий сюжет рідкісний в нас. Та лише  в нашому місті сидячих Ісусів виявилося декілька. Один з них на колишньому цвинтарі по вулиці Зеленій, ще один біля храму Пресвятого Серця Ісусового в Рясному.

Розвідник, це щось загадково привабливе. А чи ви знали, що ві Львові був свій Джеймс Бонд? І не перебільшення. Мова буде про найуспішнішого розвідника і ловеласа міжвоєнної Польщі Єжи Сосновського. Він, я к і Бонд вмів зачаровувати собою жінок, і саме завдяки цьому здобував всю потрібну документацію.

Ратуша була символом міської волі, тому її ставили посередині міста, на центральній площі. І це цікаво, бо  в ті часи саме коли віра займала провідне місце здавалося б посередині міста мав би стояти величний собор. Отже, волю цінували дуже сильно.

У Львові існувала ще одна особливість, центр міста був розділений на 4 частини, за віровизнанням. А саме були квартали юдеїв, православних візантійського обряду, вірмен, та католиків. І те що в центрі був не чийсь храм а ратуша, сприяло відчуттю рівності між громадянами різних віровизнань, хоча, при владі були саме католики.

Старі дворики історичної забудови притягують увагу. Вони мисляться романтичними, незвичними, і такими, що приховали якусь незбагненну атмосферу. А все тому, що вони закриті від чужого ока, та у них при відкрита частина приватного життя. Часто, вони оповиті нитками спільних балконів, на яких сусіди зустрічають для неквапної розмови чи експресивних сварок, куди ж без них. А ще, вони суцільно оточені щільною забудовою. Інколи, настільки щільною, що нагадують колодязі. Інколи вони майже ширини колодязя. І тоді від них віє вогкістю та якоюсь моторошністю напівтемряви та прірви. Враження це ще й посилюють облупленні стіни, фарба яких давно втратила свої первісні барви. Може здатися, що ви не за лаштунками зовні привабливої львівської кам’яниці, а в суворому середньовічному замку, який пережив не одну облогу, і давно перестав турбуватися за свій вигляд і дбає лише про міцність.