Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької

Частина 1.

Затятість графа Скарбека

Поговоримо не лише про театр, а й про древню гігантоманію. Граф Станіслав Скарбек захворів на неї досить успішно, і у другій половині свого бурхливого життя вирішив прославитися тим, що збудує одні з найбільших, якщо не найбільші у Європі, театр, конюшні та притулок для сиріт. А ще з’єднає каналом Чорне з Балтійським морем через річки Дністер і Сян. З притулком і театром він справився успішно (притулок, правда закінчили аж через 27 років після його смерті). Театральна споруда дійсно була найбільшою в Європі, але сам зал вийшов лише третім за величиною після міланського та дрезденського.

Тоді Львів був столицею королівства в складі Австрійської імперії, але досі не мав гідного театру. А той що був, працював у переробленій для театру споруді колишнього храму, що не відповідав вимогам театру. А коли провалилася підлога і глядачі побачили трупи (під храмами тоді традиційно ховали людей), то терпінню львів’ян прийшов кінець.

Граф вирішив збудувати для міста новий театр. 15 років носився він з цією ідеєю. Навіть проїхався зі своїм архітектором Європою, щоб ознайомитися з тамтешніми новими театрами. Помучився з владою, аби затвердили гідний проект, бо великі громадські споруди затверджувалися на рівні столиці.

Починання було надто дороге, тому місто помагало йому як могло. Дало йому на 50 років монополію на видовища в краї! Подарувало під театр землю. Надало безкоштовно робітників, серед яких були і солдати. Та все одно того забракло, і графу довелося навіть закласти свої маєтки. Складність підкинула і природа. Будувати довелося на болоті. Тому, під фундамент вбили цілий ліс дубів та сосен. Кажуть, що цифра сягає 16 тисяч паль. Для цього він вирубав цілий дубовий ліс у своїх маєтках під Миколаєвом. Та все ж, будова успішно завершилася через шість років від початку. 1842 року театр прийняв перших глядачів. Перед відкриттям театр чекало тяжке випробовування. Тяжке у прямому розуміння слова. В нього на 8 днів занесли бруківку, вага якої відповідала одній тисячі глядачів. Театр вистояв. Правда, згодом від нього відпаде скульптурна квадрига з Аполлоном, що увінчувала аттик, але це буде через п’ять років. Причиною визнають сильну зливу. Аполлон так і не повернет

Львів’яни були в захопленні від свого нового театру. Газети тоді писали, що то справжній Palais Rojal (Королівський палац), називали не інакше як Великим. Вулиця Довга, що проходила поруч змінила назву на Театральну, і такою залишилася донині.

Злети і падіння

Відкриття почалося виставою «Життя як сон» Ф. Грільпарцера. Та епохальною виявилася друга вистава, комедія львів’янина Александра Фредра «Дівочі обітниці». Вона започаткує комерційний успіх театру. А сам Фредро одружиться на колишній дружині Скарбека Софії. Їх внуком буде митрополит Андрей Шептицький.

Якості сприяло, мабуть, і те, що довго в театрі працювали одразу дві трупи – польська та австрійська. Це призводило до здорової конкуренції.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. режисер Павліковський запровадив цікаву практику, коли цілий місяць ставили вистави когось зі світової класики, безумовно не забули і про Шекспіра.

Відомий і провал, і ще й який! У 1880 р. місто вкотре відвідав імператор. Тоді більшість публіки не витримала бідних декорацій і фальшування музики, і до кінця монарх досидів у майже порожній залі. Неймовірний вияв осуду в присутності імператора.

1944 р. радянська влада переведе сюди театр із Запоріжжя імені Марії Заньковецької. Відтоді почалося нове життя, вже з українською трупою. Ще один поворот відбувся 1987 р., коли очолений Федором Стригуном театр почав працювати на національне відродження. Повертає заборонені тоталітарною системою твори, проводить вечори, лекції, акції.

Досягнення трупи відзначено званнями: 1972 р. – надали звання академічного, 2002 р. – статус Національного.

Схожі записи

  • Губернаторські вали у Львові

    На валу збереглася оборонна вежа названа Пороховою, якій чотири з половиною століття. Відкрито фрагмент Босяцької хвіртки. А в підніжжі валу є Міський з 1556 року та Королівський арсенали 1646 року, та фрагменти високого і низького оборонних мурів. Навіть ці фрагменти оборони міста свідчить,що тут вони були особливо потужні

  • Парк імені Франка – найстаріший парк Львова

    Найстаріший і найлегендарніший парк Львова носив за своє чотирьох столітнє життя стільки назв, що вже саме це робить його рекордсменом.

  • Вілла художника як корабель

    На Святоюській площі, крім собору святого Юра, що панує тут над простором, зовсім не губиться значно скромніша споруда – вілла Яна Стики. Її фасади з червоної цегли, високий черепичний дах, а головне надвелике гострокутне вікно, приваблюють. В ній явно є якась загадка. Навіщо таке вікно? І чому акцент архітектор зробив саме на ньому? Все пояснює те для кого вона будувалася. А був то художник Ян Стика. Над одним з входів недарма бачимо щит з трьома щитами в ньому, це знак малярського цеху древнього Львова.

  • Батьки Мазоха

    Леопольд фон Захер-Мазох, письменник скандаліст в честь якого учень Фройда Крафт Ебінг назвав певний вид психічної поведінки – мазохімом, був львів’янином. До речі, самому Мазоху то не сподобалося, і він сварився з Ебінгом. Але мова йтиме не про нього, а про його предків. Всі вони були не місцеві галичани, а емігранти, які приїжджали в ново приєднану провінцію зі старих регіонів імперії. В перші десятиліття Відень робив ставку саме на перевірених, а не ново отриманих громадян. Тому тут значно легше робилася кар’єра. Як жартувала пані Косаковська з Потоцьких коли кинула різні суми однаковим жебракам. Той місцевий, з нього вже ніц не буде, а то австрієць, він ще може навіть губернатором стати.

  • Парк Культури у Львові, та його атракціони

    Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького. Вже з самої його назви випливає спеціалізація парку. Він активно розважає нехитрими атракціонами вже понад півстоліття. Створений в 1959 року на місці колишніх цегелень, стихійного сміттєзвалища і закритого на той час стрийського цвинтаря, парк відразу почав обростати розважальними місцями,..

  • Соломія Крушельницька

    На рік, Соломія повернеться у львівські театри (1894), а далі тріумфально подорожує по сценах Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі…

    Співати з нею за честь  вважали найвідоміші оперні зірки того часу, як от Енріко Карузо, Тітт Руффо, Федір Шаляпін.

    Серед її численних нагород та відзнак є, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна XX століття”. Співати Вагнера вже було ознакою найвищої майстерності, а тут примадонна!

    А сам Джакомо Пуччіні дарує їй свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».