Личаківський цвинтар у Львові

Заміські цвинтарі, як досить нова мода

У XVIII ст. в Європі почали проводити масові перезахоронення. Справа в тому, що держави одна за одною почали забороняти й надалі ховати у межах міста. Бо це було визнано загрозою здоров’ю. Адже поруч, з підвалами з їжею, були могили, чи заповненні покійниками підземелля храмів. Відтепер цвинтарі мали бути далеко за містом. Львів тоді створив аж три заміські кладовища. Личаківський виявився найпрестижнішим, тому і дожив до наших днів і став музеєм. Інші, були ще раз перенесені, бо місто швидко розрослося аж довкола них.

Суспільство тоді зустріло таку ініціативу влади з подивом. Бо впродовж століть за міськими мурами ховали лише суспільний “непотріб” – самогубців, лайдаків, артистів. Так, артисти тоді займали найнижчий щабель, десь поруч з жебраками. Та потроху люди звикали. І шлях їм вказало духовенство, яке заповідало себе ховати вже не під храмами, а на Личакові.

Хто знайшов тут спочинок?

Тепер Личаківський цвинтар то 42 га території та близько 300 тисяч поховань. Але не в кількості справа. Тут знайшли свій спочинок безсумнівний геній Іван Франко, оперна діва світової слави Соломія Крушельницька, автор “Червоної рути” Володимир Івасюк, діячі” Руської трійці”, «будителі Галичини» Маркіян Шашкевич та Іван Вагилевич, математичний геній Стефан Банах, першорядні письменники польської літератури – Северин Гощинський, Владислав Белза, Марія Конопницька, Габріеля Запольска… Та скільки не продовжуй, перелік все одно вийде далеко неповним.

На цьому грандіозному некрополі є й масові військові поховання. Найбільші з них:  

  • кладовище УГА (Української Галицької Армії);
  • кладовище ветеранів українських визвольних змагань часів Другої світової війни, доповнене похованнями з сучасної війни з Росією;
  • кладовище ветеранів польського антиросійського повстання 1831 року;
  • кладовище ветеранів польського антиросійського повстання 1863 року;
  • Польських орлят часів україно-польської та польсько-совєтської війн.

Романтика Личакова

А ще Личаків – то справжній музей скульптури та просто чудовий парк. Недаремно сюди приходили відпочити і насолодитися мистецтвом прославлена закохана пара Артур Гродгер та Ванда Моне. Артур помер до запланованого одруження. І Ванда знайшла вихід як бути  з ним завжди. Ні, вона не позбавила себе життя. Просто, їх спільний товариш Поль Ойтельє, створить її скульптуру на могилі Артура. Ось так вони разом вже півтора століття. І це лише одна з романтичних історій кладовища!

Також могили прикрашають численні скульптури ангелів, заплаканих красунь, диковинних звірів. Є й пишні барельєфи гербів та величні каплиці. А кам’яні хрести оманливо схожі на дерев’яні. Деякі, навіть мають паростки з листям. Є й обеліски, штучні печери, кам’яні сейфи…

Завітайте в цей насичений мистецтвом та історією куточок Львова. Тут йдеться не стільки про смерть як про життя і пам’ять!

Схожі записи

  • Святий Юрій – покровитель міста Львова

    Св. Юрій не просто відомий а над популярний святий. Причина такої над популярності криється  в середньовіччі. Епосі лицарів. Саме вони його обрали за свого небесного покровителя тому, що він на той час був єдиним лицарем, який досяг святості. А завдяки лицарям Юрій отримує під опіку міста і , навіть, цілі держави, як от Англію. У Львові він теж завдячує своєю популярністю лицарям, а саме князям. Князь Лев будує для свого вуйка (дядька) Василька храм св. Юра.

  • Як у Львові йшли в монастир аристократи

    Мова про одну з найвпливовіших жінок польського королівства Теофілію Вишневецьку з Лєщинських, споріднену з королями та гетьманами. На той час їй було вже 73 роки. Чоловік помер 12 років тому. Три доні вдало вийдуть заміж. Так Урсула стане дружиною гетьмана литовського Михайла Радзивіла прозваного Рибонькою, одного з найбагатших магнатів Речі Посполитої. Отож, пора було і подумати про свою вічну душу.

    Та її облечини (постриг) 11 лютого 1753 року перетворилися на загальноміську забаву, що нагадувала швидше весілля чи хрестини і навіть перевищала попередні свята, що були до того у Львові. Та й вона, за традицією тодішніх аристократів йшла в монастир який фактично і  перебудувала. Хоч не вона була його засновницею, проте профінансувала побудову його храму та дзвіниці.

  • Львівська дуель заради нареченої. Площа Ринок, 3

    Найкраще романтику дуелей напевно описав Олександр Дюма. І тому, видається, що лише у Франції були гарячі голови, що вирішували питання честі таким героїчним способом. Дійсно, Франція страждала від дуелей чи не найбільше.
    А що ж Львів? Тут також гарячі голови вирішували свої проблеми в дуелях. І їх також було заборонено під страхом смертної кари. Але завжди бувають винятки. Про один з них і піде мова. Історія набула розголосу бо пов’язана з боротьбою за жінку.

  • Дві італійки на троні. Катерина Медічі

    ХVI ст. вік двох королев італійок. Обидві владні, незважаючи ні що йдуть до своїх цілей. Обох звинувачують в отруєннях супротивників. І водночас то вік Ренесансу, культурного руху, в якому центр світу то Людина, її потреби і права. Мова буде про королеву польську Бону Сфорцу та королеву Франції Катерину Медічі. Обидві опосередковано та все ж сильно вплинули і на життя Львова, який на той час був в складі Польського королівства. Тут розглянемо діяльність Катерини Медічі.

  • Львівські дворики

    Старі дворики історичної забудови притягують увагу. Вони мисляться романтичними, незвичними, і такими, що приховали якусь незбагненну атмосферу. А все тому, що вони закриті від чужого ока, та у них при відкрита частина приватного життя. Часто, вони оповиті нитками спільних балконів, на яких сусіди зустрічають для неквапної розмови чи експресивних сварок, куди ж без них. А ще, вони суцільно оточені щільною забудовою. Інколи, настільки щільною, що нагадують колодязі. Інколи вони майже ширини колодязя. І тоді від них віє вогкістю та якоюсь моторошністю напівтемряви та прірви. Враження це ще й посилюють облупленні стіни, фарба яких давно втратила свої первісні барви. Може здатися, що ви не за лаштунками зовні привабливої львівської кам’яниці, а в суворому середньовічному замку, який пережив не одну облогу, і давно перестав турбуватися за свій вигляд і дбає лише про міцність.

  • Храм Єлизавети і Ольги, або львівська церква як пам’ятник королівському коханню

    Храм вирішено назвати в честь вбитої імператриці Єлизавети Баварської. Можливо, серед іншого, сподівалися і на фінансову допомогу самого цісаря Франца Йосипа І.

    Кажуть, королі не можуть одружитися по любові, імператору Францу таки вдалося. Планувалося, що він одружиться на її сестрі. Та коли він побачив Єлизавету то змусив все переграти. До речі, вона була його двоюрідною сестрою.