Львів за 2 години (самостійні екскурсії)

Нашу двогодинну екскурсію починаємо на розі площі Ринок і вулиці Галицької. Перед собою бачимо Латинський Катедральний костел (Площа Катедральна № 1) – величну пам’ятку XIV-XVIII століть, у якій гармонійно поєднані архітектурні риси минулих епох. Львівська Катедра будувалася набагато довше, аніж триває людське життя і тому жоден майстер-будівничий не дочекався плодів своєї праці у завершеному вигляді.

Латинський Катедральний костел

Від готики через ренесанс і бароко, а відтак до елементів класицизму і сецесії пройшов свій шлях львівський Катедральний костел. Але на диво ми не відчуваємо тут еклектики: різні стилі різних віків не кричать, не наздіймаються і не сперечаються один із одним. Плин часу гармонійно узгодив архітектурні нашарування епох і перетворив їх на  величний довершений образ.

Від готики XIV-XV століть львівська Катедра успадкувала видовжені стрілчасті арки, склепіння і вікна, оздоблені модерними вітражами початку XХ століття. Ренесанс тут представлений численними каплицями, а барокового завершення храму надали реставраційні роботи, проведені у 1760-1778 роках.

На цій же східній стіні бачимо вмонтовану надгробну плиту родини львівської купецької родини Шольц-Вольфовичів з XVI століття. Вона залишилася від ліквідованого у кінці XVIII століття цвинтаря, який оточував Катедру. Навпроти на розі з площею Ринок нашу увагу привертає один із найстаріших ренесансних будинків Львова, який дійшов до нас майже у незмінному вигляді від 1570 року – кам’яниця родини Шольц-Вольфовичів.

Ядра, що висять на стінах Катедри зі східного боку, нагадують про найгрізнішу турецьку облогу Львова 1672 року. Найбільше ядро, яке висить з того боку, де проходить трамвайна колія, інформує нас про ці події написом: Ex obsidione turcica, тобто з турецької облоги, року Божого 1672, дня 28 вересня.

Снаряд, розташований у стіні храму вище, має напис “Ex obsidione ruthenorum” (з української облоги 5 березня 1919 року) і нагадує про українсько-польську війну 1918-1919 років.

Каплиця Боїмів

Ліворуч від будівлі Катедри бачимо Каплицю Боїмів – славнозвісну пам’ятку пізнього ренесансу, яка не має аналогів не лише в Україні, але й у європейській архітектурі. Пам’ятка збудована у стилі німецького ренесансу з рисами маньєризму у 1609-1615 роках вроцлавським будівничим Андреасом Бемером. З боку вулиці Галицької зі стіни каплиці на нас дивляться оригінальні портрети початку XVII століття багатого купця угорського походження Георга Боїма і його дружини Ядвіги, похованих тут. Проходимо далі між Катедрою і каплицею вглиб площі Катедральної і зупиняємось перед розкішним декоративним оздобленням фасаду. У крайніх полях у нішах бачимо фігури апостолів Петра і Павла. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду зазирнути в обличчя справжніх людей давньої епохи.

Баню каплиці увінчує фігура Скорботного Христа. Сюжет молитви Спасителя до Свого Отця у Гетсиманському саду, досить широко репрезентований у малярстві, у пластичному мистецтві є справді унікальним. У літні місяці є змога оглянути й інтер’єр каплиці.

Каплиця Кампіанів

Далі обходимо Катедру і зупиняємось перед входом з боку трамвайної колії. Тут на північній стіні оглядаємо ренесансну Каплицю Кампіанів початку XVII століття, оздоблену чудовим кам’яним різьбленням на євангельські сюжети і скульптурну композицію Гроба Господнього з XVI століття.

Далі заходимо досередини Катедри (вхід платний) і оглядаємо інтер’єр, де особливу увагу звертаємо на стіни і склепіння, вкриті фресковим живописом авторства Строїнського (XVIII століття) і вітражі, виконані в кінці XIX століття за ескізами Мегоффера і Матейка.

Виходимо з Катедри і далі прямуємо вулицею Театральною, де ліворуч звертаємо увагу на костел Петра і Павла ордену єзуїтів (вулиця Театральна № 13) – барокову святиню 1610-1630 років, один із найбільших храмів Львов, який зараз закритий, бо там міститься книгосховище.

Праворуч на Театральній, 18, одразу за готелем «Леополіс», знаходиться колишній палац Дідушицьких, тепер – Природничий музей. 1870 року нащадок спольщеного українського шляхетського роду граф Володимир Дідушицький, відомий зоолог, етнограф і археолог, відкриває тут Природничий музей, який згодом став одним із найбільших та найцінніших природничих музеїв Європи. Тут знаходиться один з найдавніших у Європі механічних ліфтів. 1890 року Дідушицький подарував музей разом зі спорудою місту. Від 1980-х років музей перебуває на реконструкції.

Вірменський Катедральний собору

Далі з Театральної звертаємо праворуч на Вірменську і далі ліворуч на Краківську, де майже одразу бачимо вхід до Вірменського Катедрального собору (XIV-XV століття) – унікальної пам’ятки східної культури на європейських теренах, досконале поєднання архітектури вірменських святинь, романсько-готичного стилю Західної Європи і староукраїнського галицького зодчества. Зайшовши на подвір’я з боку Краківської ви побачите праворуч і ліворуч від входу до храму намогильні плити XVI-XVII століть із добре збереженими написами. Зайшовши до храму, ви одразу відчуваєте потужну автентику Сходу. Церква збудована з ламаного каменю і обличкована тесаними плитами, товщина стін досягає півтора метра. Унікальною є конструкція купола – він спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків. Інтер’єр храму захоплює: різьблені у камені зображення стилізованих вірменських жертовних хрестів “хачкарів” з XIV-XV століть, унікальні фрески на віконних відкосах, фрагменти найстарішого монументального розпису у Львові, новіша декоративна мозаїка і розписи стін ХХ століття у стилі модерн – уся це створює неповторні форми і колористику, які годі знайти ще десь у світі.

Виходимо з храму, звертаємо ліворуч і ще раз ліворуч завертаємо на вулицю Вірменську, далі проходимо повз огорожу церкви і заходимо через арковий прохід дзвіниці з кам’яним орнаментованим порталом давнього вірменського суду до південного дворику, який створює незрівнянне враження. Аркада з колонадою XV століття видає європейські архітектурні традиції. Тут збереглися рештки старовинного вірменського цвинтаря – це надгробні плити, найстарішим із яких 600 років і які були сюди перенесені з кладовищ інших вірменських храмів та монастирів, яких вже декілька століть не існує у Львові. Але це кладовище зовсім не типове: плитами рівно вимощено подвір’я храму, або вони вмонтовані у стіни.

Ще одна родзинка вірменського храмового комплексу – дерев’яна різьблена каплиця XVIII століття на подвір’ї. У каплиці міститься вівтар, що зображає муки Христа на Голгофі. Трохи далі у подвір’ї стоїть колона святого Христофора, поставлена 1726 року, тут же розташована будівля колишнього палацу вірменських архієпископів і вірменського банку – найстарішого ломбарду Львова.

Будинок «Пір року»

Далі виходимо назад на вулицю Вірменську і знову прямуємо ліворуч уздовж вулиці. Одна з найстаріших громад Львова, вірменська, віками створювала у місті осередок свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом найдревнішої східної християнської культури. Трохи далі від перехрестя з вулицею Друкарською ліворуч бачимо будинок «Пір року» (Вірменська № 23) Фасад цього будинку має скульптурний декор, через який він із 70-х років ХІХ століття одержав таку назву. Це витвір українського скульптора Гавриїла Красуцького. Коринфські пілястри підпирають фриз, де ми знайдемо рельєфні зображення лелек, маски вітрів з чотирьох сторін світу а також усі зодіакальні знаки. Рельєфи алегорично зображають чотири пори року і римського бога Сатурна, з яким пов’язані уявлення про «золотий вік». Алегорії весни, літа, осені й зими відтворюють діяльність землеробів протягом року. Кожна пора року оздоблена написом латинською мовою, взятим із давньоримського поета Вергілія.

Домініканський собор

Далі прямуємо вулицею Вірменською і за декілька десятків кроків звертаємо праворуч на площу Музейну, колишню Домініканську. Над площею височіє Домініканський собор, нині греко-католицька церква Святої Євхаристії (Площа Музейна № 1) – велична архітектурна пам’ятка пізнього бароко з оригінальним скульптурним оздобленням. Монастир домініканців на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича, угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою. Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.

У цьому костелі і на площі перед ним 1559 року розігралася справжня війна за наречену з використанням артилерії і всіх тонкощів військової стратегії. Магнат Лукаш Ґурка добивався видачі з монастиря своєї, які він уважав, законної дружини – найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої, Гальшки Острозької, яка заховалася за стінами домініканського монастиря. Під час військових дій на декілька тижнів припинилася вся торгівля у Львові і роздратований король наказав припинити війну. Було перерізано водотяг, що вів до монастиря і таким чином облога закінчилася: Гальшку видали Лукашеві.

Через аварійний стан готичний домініканський костел розібрали 1748 року. Новий храм, який нагадує костел святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера, генерала артилерії Яна де Вітта у пізньобароковому стилі. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття – пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.

За радянських часів храм Божого Тіла закрили і тут, як у багатьох інших львівських храмах, влаштували склад, а 1970 року відкрили Музей релігії та атеїзму і встановили у середині храму підвішений під куполом маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми.

Від 90-х років Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної і національно свідомої молоді. А кілька років собор підсвітили і вночі він має зовсім інакший вигляд.

Виходимо з храму і прямуємо ліворуч невеликим сквером до пам’ятника Іванові Федорову, українському першодрукареві, де на невеличкій площі розташований базар букіністичної літератури. Далі прямуємо сходами донизу до входу на подвір’я православної Успенської церкви (Руська № 5/7) – архітектурного шедевру українського ренесансу, пам’ятки європейського і світового значення. Храм Успіння Пресвятої Богородиці – центр українського духовного життя впродовж усієї середньовічної історії Львова, символ страждань і піднесень українців, свідчення їхнього незламного духу і прагнення до самоствердження.