Атляс – легендарна львівська кав’ярня, що воскресла

“Атляс”, кав’ярня на площі Ринок, 45. Але сучасна кав’ярня це реінкарнація тієї, що існувала тут з 1880-х і до Другої Світової війни. Є місця, які овіяні особливою привабливістю. Такою був старий “Атляс”. Його називали пупцем Львова. По-перше, була ця кав’ярня в самому центрі, на Ринку. А по-друге, її полюбили люди мистецтва, які її і прославили.

Мабуть, вона не стала б такою, якби не її власник Едвард Тарлецький. Він був зятем її творця пана Атлясса. Едвард дещо змінив назву, забрав одне “с”, та в усьому іншому став гідним продовжувачем її творця.

Ще Атляс був виробником горілок. Едуард продовжив і цю справу та створив 12 видів міцних напоїв. А ще, Едуард переманив до себе кухарів князів Сангушків…

Кав’ярня для всіх

Він радо приймав всіх, і богему, і простих відвідувачів, що хотіли би на них впав промінчик слави тих видатних людиськ. Навіть бідні студенти мали страви за які могли оплатити. Як напише Юрко Винничук: “Бажання поспілкуватися з письменниками, журналістами, художниками, акторами виявляли і грошові мішки – нафтові підприємці, банкіри, поміщики, графи та князі. Тут за одним столом сиділи видатні поети і невдахи-графомани, бунтівливі студенти і комісари поліції, священники і революціонери, чиновники і вар’яти, професори і генерали”. А ще Едзьо, як його називали знайомі, пам’ятав улюблені страви кожного відвідувача.

Так завелося, що ніхто з артистів не відмовлявся коли їх просили виступити. А гімн кав’ярні виконувала Таткоківа, і кажуть в кав’ярні співала ліпше ніж в театрі. Як правило, вона обмежувалася замовленням бевштика з рисом та французького шампана.

Збежховський

Та й тоді кав’ярня працювала цілодобово, та й було для кого. Поет і журналіст Генрік Збежховський раз затримався тут на три доби. А довкола нього ніколи не було порожньо, бо він був тією зіркою з якою хотілося не одному хоч хвильку посидіти. Кажуть, що виробилася навіть традиція, коли його поціновувачі сідали за його столик з двома чарками міцного напою. Один випивав він, інший гість. І від того часу той міг всім з гордістю розповідати, що пив з сами Збежховським. І сидів він не празно, бо з редакції прибігав посланець, замовляв статю, яку той швидко і талановито твори впри ньому. То ж і працював і відпочивав. Бо це Атляс.

А от Казько Гарус прославився тим, що позичав лише в долярах, би позика не здевальвула. Так дбав за тих в кого брав. Але ніколи не повертав. Пояснюючи тим, що в будь кого не позичав, а отже для них то має бути честю позичити йому.

Про цікаві пригоди відвідувачів радимо почитати в Юрка Винничука в його “Кнайпах Львова”.

Правила кав’ярні

Щоб підтримати веселий дух свого закладу Едзьо створив жартівливі правила кав’ярні.

5. Тарілки, склянки і стільці не можна використовувати як аргументи до своїх політичних і релігійних переконань;

6. Гості не можуть забирати додому ножі та виделки, а якщо й братимуть, то не більше однієї пари на місяць;

7. Не можна пити менше одного малого пива і більше 49 великих;

8. Певна кількість випитого дозволяє вимагати від господаря безкоштовної доставки гостя додому;

9. Якщо гість перебуває у закладі протягом години, фірма відповідає за його зуби, капелюх, портфель, паличку, і, якщо це можливо, за коханку;

10. знервований гість має право побити господаря (у межах легкого тілесного пошкодження), при цьому господар не має права на захист чи реванш;

12. у випадку поганого обслуговування прохання до гостей бути терпеливими, чекати, їсти, пити, залишити кафе без скандалу і оплати;

17. Усім клієнтам, які харчуються у закладі, рекомендується записатися до товариства “Хороша смерть” і застрахуватися.

Якісь параграфи ми пропустили, але один пропустив і сам Едзьо, а саме 13-й: “Цього параграфу в приписах нема, бо тринадцятка, як відомо, завше була і є феральна (не везуча).”

Туалетна історія

А ще прославив кав’ярню туалет. Едуарт зробив його публічним і платним Тому, всі хто йшов до нього казав, що йде до Едзя. В правилах кав’ярні був пункт, що до бабці кльозетової (туалетової) має бути платне і чемне, без пропозицій. І у Львові “сходити до Едзя” стало синонімом “сходити в туалет”. Та якось, письменник Кароль Макушинський прийме цю бабцю за поважну даму і поцілує їй руку. Потім робе то постійно, аби не думали, що він так помилився.

Зали на різний смак

Кав’ярня мала кілька залів, кожен з яких був оригінальний. Так була біла, сіра, зелена, мистецька та бочкова. В останній сиділи на бочках. Її любив згаданий Геньо.

Сумна доля

Кав’ярня вмерла в час Другої світової, як і весь приватний бізнес. Бо Союз визволяв не лише від німців, а й від приватної власності. Доля Едзя також сумна. Він закінчив життя робітником механічної пральні в Австралії.

Сучасність

В наш час кав’ярня відродилася. І вас знову чекають частково відтворені старі зали. А в одному з залів ви можете побачити білокам’яну навколо віконну ренесансну різьбу. Це важливо, що б зрозуміти яка розкіш панувала у вузьких ринкових кам’яницях в XVII ст. Коли Львів був найбільшим містом українських земель. Особливо розкішною вийшла портретна зала.

Скарб готики

Історія будинку то окрема історія, але зверніть увагу на декоративне вікно на рівні третього поверху. Так показано випадково знайдений готичний візерунок. Це неймовірне відкриття. Бо до того вважали, що готичні стіни збереглися лише до рівня другого поверху. Бо готичний Львів вщент згорів 1527 року, і відродився вже в ренесансному стилі, а всі готичні будівлі були ґрунтовно перебудовані.

Тут працювали націоналісти

А ще, дім де наша кав’ярня цікавий тим, що в ньому працювало кілька фірм створених ОУН. Це був торгово-промбанк, який був неофіційним банком ОУН. Він, навіть створив фабрику “Вапно” в Миколаєві. Редакція “Дешева книжка”. І два роки тут мала офіс рекламна фірма “Фама”, яку створи Роман Шухевич.

У “Фамі” працювали дуже креативно і весело. Ось вам один епізод. Вони повідомили пресу, що о 10:00 ранку з готелю “Жорж” зіскоче з даху якась жінка. Насправді, скинули велику ляльку з назвою їх фірми. Фото потрапили в газети, і так про них дізнавалися. Докладно їх пригоди описані в книзі Богдана Чайки “Фама”, рекламна фірма Романа Шухевича”. Пан Чайка був головою тієї фірми. А на еміграції він створив першу в світі друкарню, що складала українські тексти кирилицею з допомогою комп’ютера.