Францівка, або де народжувалася львівська краса

Тепер, це престижний район з чудовими віллами львівської знаті та професури кінця ХІХ початку ХХ століття. Мова йтиме про верхів’я вулиць Коновальця та Чупринки, вулиці Гіпсової та ще кількох прилеглих до них вуличок. Радимо відвідати цей район не лише через історію, якій присвячена ця стаття, а й задля того, би помилуватися його численними віллами. /Вілли це ж завжди романтично і гарно! На вас чекає навіть міні замок. На жаль, поки що району бракує файних львівських кав’ярень. Та і музей там теж один однісінький. а вартувало б створити цілий ряд музеїв. Бо мешкало там ціле гроно виданих львів’ян. Зокрема вчені зі світовим ім’ям як от Єжи Курилович, чи неймовірний шпигун, що створив гарем-резидентуру в Німеччині Єжи Сосновський.

Але наша мова буде про початки цього чарівного закапелку Львова. В середині ХІХ століття то був заміський район, незабудований, неосвоєний, і порізаний стрімкими ярами потоків Сороки та Кульпарківського.

Юзеф Франц – творець Францівки

Так було, аж поки двоє братів Франц не кинули оком на ці землі, що були багаті на поклади будівельного гіпсу. Найвидатніший з братів – Юзеф Франц був знаним архітектором. Багатів на поважних, в тому числі і державних замовленнях. Саме він відновить ратушу, після того як вона згорить в буремні дні революції 1848 року. Він розбудує монастир шариток під Високим замком, та створить монастир на вул. Бандери, 32, тепер то корпус львівської політехініки.

Львів, в ті часи, швидко розбудовувався. І нові будівлі щедро прикрашалися гіпсовим декором, що було дешевше і швидше ніж робити декор з каменю (нові технології перемагали). Отож, Юзеф вирішує, що саме продаж гіпсових прикрас дасть йому більші прибутки, ніж праця архітектора. І він не прогадав. 1856 року Юзеф Франц створює свою фабрику гіпсу, яка успішно пропрацює аж до Першої світової війни. Його по праву будуть називати не інакше як гіпсовим королем Львова. А навколишні землі, саме загосподаровані ним, назвуть в честь нього – Францівкою.

А поруч, на Кульпаркові, Франц має каменоломні, тож виготовляє ще й кам’яні прикраси для львівських кам’яниць. Ото ж обійтися без Франца, що б ви не будували, було важко.

Вілли Франців

Логічно, що Франси оселяється біля своєї фабрики. Загалом, вони збудують тут собі аж три вілли.

Вілла під назвою “Францівка” до нашого часу не збереглася. Тепер, на її місці, типова радянська дев’ятиповерхівка. А була вона при дорозі, що вела до їх фабрики.

Але найімпозантнішу віллу збудує саме вдова, Юзефа з Мотилевських (так, у Львові завжди згадували з якої родини походила дружина). Тому, її часом називають “віллою вдови Франса”. Вілла Юзефи над розкішна. Це по праву одна з перлин львівської архітектури. Та її краса не просто задобрювала его власниці. А слугувала справжньою рекламою фірми. Кожен потенційний замовник міг побачити, який пишний декор здатна виготовляти фабрика Франців. То ж вілла приносила прибутки своєю красою.

Архітектор вілли, Ян Перось, вважав своє творіння справжнім шедевром. І показав її проект на будівельній виставці, що тоді проходила біля Політехніки. Від тієї виставки 1892 року залишився залізобетонний місток. Але про цю,теж унікальну споруду, поговоримо якось іншим разом.

Тепер, у віллі Юзефи Франц медична установа для спортсменів.

Нащадки Юзефа Франца

По Юзефу та Юзефі, фабрикою керують сини, Ян та Антоній, і їх внук, син Антонія – Антоній Марія Франц. Ім’я Марія часто давили аристократам як друге, в честь Божої матері. Згадаймо тут ім’я митрополита Андрея Шептицького в миру Романа Марію.

Саме за Антонія Марії фабрика є на грані банкрутства.  І тут, не варто звинувачувати його самого у невмілому управлінні. Просто, змінилися смаки замовників. Пишний необароковий та сецесійний декор відходять в минуле. Перемагає функціоналізм, що не потребував гіпсової ліпнини. То ж замовлень стає обмаль.

Доля гіпсових кар’єрів

А що сталося з гіпсовими кар’єрами? На місці перших кар’єрів був збудований престижний район верхів вулиць Коновальця і Чупринки. А останні кар’єри затопила вода і вони перетворилися на озера. Довкола них, виріс парк, який логічно назвали Францівкою. По Першій світовій війні він був модифікований в один з перших спортивно-бігових парків України, і перейменований у Гданський. Тоді Львів в складі Польщі. Але Гданськ був не польським. Він був вільним містом-державою. То ж назва свідчила про ностальгію за колись польським Гданськом.

В часи Другої Світової війни, біля парку, радо селилася німецька еліта. Це говорить про його престиж.

Після війни, парк чомусь занедбали. Тут з’явилося сміттєзвалище лампового заводу, а воду з озер почав використовувати невеличкий емалевий завод.

Парк народився заново, коли поруч збудували готель “Турист”, саме тоді і висадили сучасні дерева, і назвали назвали Алтайськими озерами. Алтайською за совєтів називалася вулиця поруч. Тепер це “Піскові озера”. Обидві назви досить дивні. А от чому піскові, якщо озера є в кар’єрах де добували гіпс, це ще то питання!!!?

Цієї зими одне з озер почистили від столітнього намулу. Сподіваємося на швидке оновлення цього милого закутку Львова.

Бачимо, що колись озер було більше. А також видно куди тік потік Сорока.

Зберігся будиночок прохідної фабрики Франців. Тепер він геть занедбаний.

Отож, на час Другої світової, фабрика гіпсу родини Франц фактично збанкрутувала. Проте, вона гідно попрацювала ціле століття. Її вироби прикрасили не одну львівську кам’яницю, зокрема і львівську оперу. А по собі, Франци залишили дві чудові вілли, озера і парк та неофіційну назву цілого району. А ще, про них нагадує вулиця під назвою Гіпсова. Будете ще раз в цьому районі, подякуйте Юзефу і Юзефі Франц, гідним львів’янам.