Міні пам’ятники Львова

Міні пам’ятники, це цікаво. Бо змушує вас бути уважними би їх знайти. Вполювати. І відчути радість від своєї удачі. Гарного вам пошуку. А стаття допоможе зрозуміти їх символізм. Також, вони допоможуть вам краще пізнати історію міста таким незвичним шляхом.

Дрібнолюдок, або гість з Вроцлава

Ви можете пройти і не побачити його, бородатого і з соняшником. І це в самому центрі Львова, залюдненому провулку. А все тому, що він гном. Це не якась там розвага для туриста, як видається на перший погляд. І це не лише на радість малюкам. Його поява у відкриває нам двері можливості розповісти вам цілком серйозну, і навіть драматичну, а головне, правдиву історію.

Отож, було це відразу по Другій Світовій війні. Не всі хто вижили в ній, могли видихнути і спробувати почати жити заново. Нові кордони, виявляється передбачили нечуване досі примусове переселення цілих народів. Ця чистка робилася аби потім, не виникало спроб їх знову переносити. До Другої світової місто Вроцлав, або як його тоді називали німецькою Бреслау, в основному було заселене німцями, а Львів — поляками та євреями. Бреслау був німецьким і політично, а Львів, польським. По Війні, Бреслау був відданий Польщі, а Львів – радянській Україні, що була частиною СССР. Вирішено було очистити ті міста від попереднього населення. З Бреслава вигнано чи не всіх німців у Німеччину, те що від неї залишилося, а зі Львова почали виселяти поляків. І от, значна частина львівських поляків виїздить не просто в Польщу, а саме у Бреслау, тепер Вроцлав. Справа в тому, що в це, майже порожнє місто, зі Львова було переведено цілий ряд інституцій. Зокрема, університет імені короля Яна Казимира, найбільшу польськомовну бібліотеку Світу – Оссолінеум, макет Львова XVIII сторіччя Вітвицького, найбільшу картину міста – Рацлавіцку панораму,… То ж Вроцлав, народжувався наново як маленький Львів.

Цю складну історію паралелей між нашими містами і розповідає свою появою вроцлавський гном. Так, гноми є справжнім символом Вроцлава. Де їх, кажуть, як у нас левів, десь 5 тисяч. Цього гнома урочисто залишив біля каплиці Боїмів сам президент (мер) Вроцлава. Спробуйте найти його. Він того вартий.

З часом в нас народилася традиція допомоги гномятку. Йому залишають гроші та цукерки. Навіщо? Не знаю, але це мило. Особливо, коли мені не вистачає на каву, можу завітати до нього….

Батярики

Колись у Львові мали намір проводити свій фестиваль місцевого гумору, і назвали його в честь батярів. Субкультури, яка панувала в місті майже століття, але так і не пережила Другої світової війни, як і більшість львів’ян її теж не пережили. Це була вельми цікава специфічна місцева субкультура спочатку поширена серед місцевого плебсу. А по Першій світовій набула ореолу романтики і набула рафінованого блиску бо в неї влилися інтелігентні та панські прошарки населення. Знімалися фільми, писалися пісні.

Отож до дня міста Львова 2012 року в нас з’явилася ціла ватага бронзових батяриків, які мирно насолоджувалися життям біля кав’ярень. Бо саме в кав’ярнях та барах проводили свій вільний час і справжні батяри давнього Львова. Творцем скульптурок є Володимир Цісарик. Це не просто маленькі чоловічки. Кожен з них живе своїм життям і має свою специфічну діяльність.

Батяр-музикант був біля входу в ресторан “Амадеус”. Кажуть, він сприяв виконанню бажань творчих особистостей.

Біля Віденської кав’ярні на траверсованому оборонному мурі Львова стоїть батяр, що пропонує вам випити пиво. І це не дивно. Бо саме неподалік стояла хата пивовара, з якої і почалося історія легендарної львівської пивоварні, що певно таки є найстарішою безперервно діючою пивоварнею України. Як і віденська кав’ярня є чи не найстарішою кав’ярнею України. Але справжні батяри кохалися в пиві, а не каві, тож батяр п’є таки пиво біля кав’ярні 🙂

На Ринку, 34,  біля кав’ярні “Кентавр” був батярик-мандрівник з чемоданом, що присів тут відпочити.

А біля ресторану “Mons Pius” є батяр-банкір з мішечком долярів. Раніше він сидів біля столиків. Та видно хтось хотів його пограбувати. Тож він вознісся на мур і тепер сидить над хвірткою дворику ресторану. А натертий туристами до блиску мішечок приваблює зір. І викликає питання, а як комусь вдавалося потерти мішечок. Бо, до нього тепер не дотягнутися. Батяри-банкір тут не випадково. Адже, до Другої світової війни,  на місці ресторану три століття діяв один з найстаріших банків Львова.

На тій же вуличці Вірменській біля кав’ярні “Дзига” був батяр-друг. Але він як і батяр-музикант та батяр мандрівник кудись жезли. Видно змучилися від гамірливого львівського центру, який не дозволяє відпочивати як в давні часи, коли туристи не заполонили його.

Риба, що усміхається

На вулиці Вірменський біля кав’ярні “Дзига” є пам’ятник Усмішці. То вже друга реінкарнація пам’ятника. Перший пам’ятник з’явився тут в 2001 році завдяки Другому Міжнародному симпозіуму карикатури. Її творцем є карикатурист та скульптор Олег Дергачов. Він мав намір періодично змінювати пам’ятник. Та відбулася лише одна його зміна в 2008 році. Попередній пам’ятник був куплений колекціонером, що вирішив залишитися анонімним. Пам’ятник називали єдиним в Світі пам’ятником Усмішці.

Пам’ятник жабі

Це пам’ятник «невинній жертві науки від вдячних студентів». Бо на жабах вчаться робити розтини майбутні медики. Він прихований від звичайного туриста, бо є на другому поверсі факультету №2 медичного університету, що на вул. Пекарській, 69.