Таємниці та розваги у Парку культури

Парк, що львів’янам знаний як “парк культури”, насправді має найдовшу назву серед львівських парків – “Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького”. А ще нам буде цікаво розглянути його концепцію, яка мала якісно вирізняти його з поміж інших парків міста. Почалося все з виставки сільського господарства. Яке вона має відношення до культури і відпочинку? То вже треба питатися більшовицьких можновладців. Саме з неї почалася історія першого в СРСР парку культури і відпочинку трудящих (саме робітників в СРСР проголосили головним класом суспільства), його створили в Москві і згодом найменують на честь Горького. Коли Львів став частиною совєтського простору, то культуру і відпочинок для трудящих вирішили принести і до столиці Галичини.

“Мандруючий” парк

Парк культури (будемо надалі використовувати саме його коротку народну назву) народжувався тричі. У 1940 році його планували створити на Погулянці. Після Другої світової війни, його вже пробують робити в парку Стрільниці на сучасній Лисенка, де тепер Музей визвольної боротьби. Та остаточно для нього все ж обрали сучасне місце. Тоді, це були закинуті землі. Вгорі від вулиці Стрийської стояв занедбаний Стрийський цвинтар, а від вул. Зарицьких – копальні глини для цегелень.

Втрачений перший період

Фактично, з того першого, сталінського парку, майже нічого не дожило, крім кінотеатру, нижнього аркового входу та Літньої естради. А сільськогосподарську виставку, з якої починався парк, закрили ще в 1965 році.

Побільше розваг

Фактично, початком створення парку як і в Москві, стала сільськогосподарська виставка, відкрита в 1951 р. Офіційно парк відкрили наступного 1952 р. Хоча роботи по його облаштуванню продовжаться до 1959 р. Кожен парк то – дерева і квітники. Тут мало бути щось більше. То панство розважається в прохолоді природи. Трудящим потрібні були видовища. То ж, посеред сільськогосподарської виставки відкрили Літню естраду. Згодом, постав найбільший концертний майданчик Львова – Зелений театр, розрахований аж на 1800 глядачів, хоча згадують що могло поміщатися і до шести тисяч. Сусідній до неї стадіон “Юність” розрахований на 4000 глядачів.

Створили й неймовірно популярний ресторан, прозваний в народі “барабаном”. Він мав цілий ряд оригінальних рис. По-перше, у ньому поєднали бетон і дерево, що вже було нетипово. По-друге, кухня була по центру, а довкола – відкрита тераса зі столиками. Останні ще й були на відкритій терасі, яка північної сторони виходила на крутий схил і мала непогану панораму. Був і кінотеатр “Дружба” з однойменною скульптурною групою на фронтоні. Коли у 2016 році будівлю перетворювали у фешенебельний ресторан, групу зняли і встановили поряд, – вона стала фотозоною.

Не забули і про діток. В 1960-х роках, там де закінчувався цвинтар (стик вулиць Стрийської і Героїв Майдану) створили піонерський табір. Хай відпочивають на гробах. Так усім цікавіше, і мертвим, і живим.

Постсталінський період

В другому періоді існування парку збудували палац молоді “Романтик” (1979), додали цілий ряд атракціонів, фонтан…Фонтан “Кульбаби” (не плутайте з однойменним фонтанчиком “Кульбаба” на площі Галицькій) мав подвійне призначення. Він не тільки прикрасив один з входів. А служив басейном охолодження води, яка охолоджувала обладнання КДБ, будівля якого була поряд. До речі, цей великий фонтан натякає на існуючий тут ще на початку ХХ ст. Пелчинський став, що мав військову купальню, і став легендарним y середині ХІХ ст. коли тут провели кілька показових видовищ з імітацією морських боїв та битв з морськими потворами.

Серед нових атракціонів особливо популярним стало колесо огляду, з чудовим видом на старе місто. А атракціон “Сюрприз” показував дію відцентрової сили. Розкручене коло піднімалося мало не вертикально, а люди не падали…

Втрачені пам’ятники

Головну алею прикрасили пам’ятниками вождям Союзу – Леніну та Сталіну. Згодом, додали Галана і Карла Маркса, а Сталіна забрали під час кампанії Хрущова в боротьбі з культом цього диктатора.

Усі ці пам’ятники не дожили до нашого часу. Останній, демонтували поетапно в 2018-2021 роках. З усіх перелічених пам’ятників, він не пропав, а частково перемістився в музей тоталітаризму, що на проспекті Чорновола, на місці радянської пересильної тюрми.

Найбільший жах парку

А також, проведено ексгумацію прихованого цвинтаря. Виявляється, радянські люди відпочивали і гуляли по могилах німецьких солдатів. Коли створювали парк, то могили просто розрівняли. Одні лежали, інші по них ходили. Але усі відпочивали. Жах звичайно. Цей цвинтар був створений ще 1942 р. біля вже існуючого, хоч на той час давно занедбаного Стрийського кладовища. Справа в тому, що поруч, де тепер Академія сухопутних сил, в часи німецької окупації був госпіталь. Ті з солдатів, хто в ньому помирав, і знаходив тут свій спочинок. Офіцерів і цивільних відвозили в Німеччину. Вдалося віднайти і перепоховати 175 людей. Крайній раз ексгумацію німців провели не так давно – восени 20’7 року. Тоді траншеї викопали біля головної алеї парку. Віднайдені кістки перепоховали на військовому кладовищі поблизу одного з сіл на Жовківщині.

Ну і без перепоховання відбувалося будівництво монументу радянській армії та військового музею. Міста часто поглинають цвинтарі та забудовують їх. До речі, тут був похований один з найпрославленіших скульпторів Львова ХІХ сторіччя Поль Ойтельє.

Існуючі пам’ятники у парку

Закінчимо нашу оповідь існуючими скульптурами парку. На пагорбі, на перетині двох головних алей стоїть стела створена легендарним Петром Куликом. Пам’ятник Івану Підкові біля площі Ринок, то також його робота. А от пам’ятник в нашому парку то його перша робота, та до того ж ще і дипломна. І хоч офіційно її тоді названо “Батьківщина мати”, він з друзями уточняли – “Україна мати”, бо під батьківщиною тоді могли розуміти і СРСР. Скульптор використав цікавий прийом, між рельєфом площа заповнена гутним склом, що створює казковий світловий ефект.

Над стадіоном панує паркова скульптура – дівчина з обручем, яка уособлює Спорт. Авторства Петра Дзиндри 1976 р. Як і попередня, це також дипломна робота.

На головній алеї вас зустріне скромне погруддя Богдану Хмельницькому, зрештою парк назвали на його честь. Дивно, але величніші пам’ятники батьку Хмелю, є не у Львові, а у передмістях – Зубрі та Брюховичах.

На місці входу, від Стрийської, з’явиться найбільший радянський монумент – Монумент бойової слави радянських збройних сил (1970). В народі “Монумент слави”, – хто ж би вимовляв таку довгу назву?! Поява монумента – це особлива історія. Бо такі грандіозні пам’ятники на честь перемоги СРСР над Німеччиною до того створювали лише в містах, що “героїчно оборонялися” і мали звання “Місто-герой”. Львів не був ні тим, ні іншим… До слова, поставлений він на місці старого Стрийського цвинтаря. До середини ХХ ст. тут ще видно було могили. Коли готували фундамент під монумент, то екскаватор рясно піднімав людські кості.

Біля колишнього кінотеатру, а тепер ресторану є скульптурна група “Дружба”. Колись її було важко розгледіти на високому фронтоні будівлі. Тепер до скульптури можна по дружньому підійти, бо її поставили неподалік входу до ресторану. Виглядає так ніби троє друзяк гуляють парком. Якщо придивитися, то бачимо як європеєць веде до світлого майбутнього азіатку і чорношкірого. Можна подумати, що то натяк на те що європейці несуть прогрес іншим расам. Хоча, радянські ідеологи тлумачили це зовсім трошки, але по іншому – радянська людина піднімає далекі народи до комунізму.

Нове дихання

Поступово, очищений від радянської ідеології парк, оживає. Оновлюються атракціони, з’являються кав’ярні, капітально відновлено стадіон, аркаду, запрацював фонтан…

Неподалік від Стрийської нарешті ознакували найстаріше дерево парку – трьохсотлітню тополю, що могла “бачити” самого Мазепу, що десь тоді роз’їжджав Галичиною.

Сподіваюся, що в парк відмовиться і від строго планування з двома головними прямими алеями. А створить мережу звивистих стежин. Бо саме вони створюють ілюзію безкінечності відпочинку та романтики. Бо по прямій алеї хочеться швидко пробігти кудись, може і до світлого майбутнього… А як же тоді відпочинок?

Ігор Осідач