·

Львівський Дрібнолюдок (гном), або гість з Вроцлава

З серії: найдрібніші пам’ятники Львова

Ви можете пройти і не побачити його, бородатого і з соняшником. І це в самому центрі Львова, залюдненому провулку. А все тому, що він гном. Це не якась там розвага для туриста, як видається на перший погляд. І це не лише на радість малюкам. Його поява у відкриває нам двері можливості розповісти вам цілком серйозну, і навіть драматичну, а головне, правдиву історію.

Отож, було це відразу по Другій Світовій війні. Не всі хто вижили в ній, могли видихнути і спробувати почати жити заново. Нові кордони, виявляється передбачили нечуване досі примусове переселення цілих народів. Ця чистка робилася аби потім, не виникало спроб їх знову переносити. До Другої світової місто Вроцлав, або як його тоді називали німецькою Бреслау, в основному було заселене німцями, а Львів — поляками та євреями. Бреслау був німецьким і політично, а Львів, польським. По Війні, Бреслау був відданий Польщі, а Львів – радянській Україні, що була частиною СССР. Вирішено було очистити ті міста від попереднього населення. З Бреслава вигнано чи не всіх німців у Німеччину, те що від неї залишилося, а зі Львова почали виселяти поляків. І от, значна частина львівських поляків виїздить не просто в Польщу, а саме у Бреслау, тепер Вроцлав. Справа в тому, що в це, майже порожнє місто, зі Львова було переведено цілий ряд інституцій. Зокрема, університет імені короля Яна Казимира, найбільшу польсько мовну бібліотеку Світу – Оссолінеум, макет Львова XVIII сторіччя Вітвицького, найбільшу картину міста – Рацлавіцку панораму,… То ж Вроцлав, народжувався наново як маленький Львів.

Цю складну історію паралелей між нашими містами і розповідає своєю появою вроцлавський гном. Так, гноми є справжнім символом Вроцлава. Де їх, кажуть, як у нас левів, десь 5 тисяч. Цього гнома урочисто залишив біля каплиці Боїмів сам президент (мер) Вроцлава. Спробуйте найти його. Він того вартий.

З часом в нас народилася традиція допомоги гномятку. Йому залишають гроші та цукерки. Навіщо? Не знаю, але це мило. Особливо, коли мені не вистачає на каву, можу завітати до нього….

Схожі записи

  • Приховані пам’ятники львівської Святоюрської гори. Квест

    Над старим Львовом з протилежних боків домінує Високий Замок і церква святого Юра на однойменній горі. Всі хто йдуть до величного храму, засліпленні його красою та зусиллями підйому, що крім храму і великого пам’ятника Андрею Шептицькому, фактично нічого не бачать. А насправді, вони пропускають добрий десяток цікавих і важливих пам’ятників, точніше пам’ятних таблиць. Бо Святоюрська гора то не тільки церква.

  • Соломія Крушельницька

    На рік, Соломія повернеться у львівські театри (1894), а далі тріумфально подорожує по сценах Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі…

    Співати з нею за честь  вважали найвідоміші оперні зірки того часу, як от Енріко Карузо, Тітт Руффо, Федір Шаляпін.

    Серед її численних нагород та відзнак є, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна XX століття”. Співати Вагнера вже було ознакою найвищої майстерності, а тут примадонна!

    А сам Джакомо Пуччіні дарує їй свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

  • Забута львівська фортеця Цитадель

    В самісінькому центрі Львова, буквально за кілометр від площі Ринок, стоїть справжня фортеця. Та майже ніхто про неї не знає. І рідко який турист відвідує її. А даремно. Фортеця повністю збереглася. Причини її забуття пов’язані в занедбаності території і відсутності кав’ярень. А ще тому, що вона мало розрекламована. Ну і те, в ній був нацистський концтабір теж відлякує частину людей. Фортеця займає величезну територію пануючого над центром нагір’я. Вона складається з 4-х максимілянівських веж та гігантської казарми з оборонними крилами. Це не середньовічна фортеця, артилерійська фортеця ХІХ століття.

  • Львівський Моцарт та його таємне львівське кохання

    Так, Львів мав свого Моцарта. Мова про сина прославленого Амадея Вольфганга. Матір пробує витворити з нього генія, схожого на чоловіка. Навіть додала до його імені ім’я чоловіка Вольфганг-Амадей. На його опублікованих творах він підписаний саме як “Вольфганг-Амадей Моцарт-син”. З трьохрічного віку його муштрують. Не дивлячись на брак грошей наймає йому найкращих столичних вчителів, серед яких вчитель Бетховена і сам Антоніо Сальєрі (вчив співу). В 11-ть років він опублікує власний твір. Дає концерти. Перший публічний виступ був самій віденській опері, коли йому було 14 років.