Львівські дворики

Старі дворики історичної забудови Львова притягують увагу. Вони мисляться романтичними, незвичними, і такими, що приховали якусь незбагненну атмосферу. А все тому, що вони закриті від чужого ока, та у них при відкрита частина приватного життя. Часто, вони оповиті нитками спільних балконів, на яких сусіди зустрічають для неквапної розмови чи експресивних сварок, куди ж без них. А ще, вони суцільно оточені щільною забудовою. Інколи, настільки щільною, що нагадують колодязі. Інколи, вони і є майже ширини колодязя. І тоді, від них віє вогкістю та якоюсь моторошністю напівтемряви та прірви. Враження це ще й посилюють облупленні стіни, фарба яких давно втратила свої первісні барви. Може здатися, що ви не за лаштунками зовні привабливої львівської кам’яниці, а в суворому середньовічному замку, який пережив не одну облогу, і давно перестав турбуватися за свій вигляд і дбає лише про міцність.

Дворик біля Церкви

На вулиці Підвальний можемо вільно оглянути двір, через який веде шлях в древню святиню, православну Успенську церкву. Її ренесансні риси, оборонна вежа дзвіниця, та кам’яні стіни, що по чорніли відносять нас до легендарних часів коли в ній був висвячений на митрополита київського та галицького Петро Могила. Але найбільше вражає те, що двір спільний для церкви і людей що живуть поруч, стіни житлових будинків притулилися до самої святині.

Моторошний колодязь

Неподалік, в провулку, що сполучає площу Музейну з розкішним бароковим храмом отців домініканців (тепер там греко католики), з вулицею Вірменською є той самий справжній вологий і дещо моторошний двір-колодязь. До його дна ніколи не потрапляє пряме сонячне проміння. На прилеглій вуличці Ставропігійській заходимо в дім, і піднімаємося на другий поверх. І лише тоді, з вікна, бачимо над вузький двір, яким навіть неможливо прогулятися, бо його дно служить дахом кав’ярні. Але хоч вузькість двору-колодязя вражає, та ми не бачимо тієї суворої закинутості, як в попередньому дворі. І це доводить, що при догляді, такі дворики можуть бути привабливі і не такі похмурі навіть без сонечка.

Ренесансний дворик

Поруч, на площі Ринок, заходимо в дім 2. Купляємо квитки, адже це музей. І потрапляємо в світлий дворик італійського палаццо (міського палацику). Двір відреставрований і світлий. Для музею, його навіть перекрито прозорим дахом.

Італійський дворик

Найвідомішим двориком Львова, безсумніву є Італійський, що є по сусідству, в ринковому палаці, що під номером, 6. В другій половині XVII ст. тут навіть відпочивав сам король, бо то був один з його улюблених палаців, що перейшов у його власність ще від батька. Мова про короля Яна ІІІ Собеського. Цей дворик має триярусну колонаду, що колись повністю його опоясувала, а тепер один бік забудований. В сонячній Італії такі колонади слугували порятунком від пекучого сонця. Тож, там вони масові. У нашому кліматі вони не прижилися, бо тут не таке спекотне сонце. Тож їх майже не будували. Кажуть, що тепер то єдиний італійський дворик на всю Україну.

Дворик з давнього минулого

На розі Ринку та згаданої вулички Ставропігійської заходимо в глибину аптеки-музею. Тут можемо побачити як функціонували дворики кілька століть тому. Типовий дім XVI-XVIII ст. мав основний дім, що виходив на гамірну вулицю, бо міщанин то людина торгова чи реміснича, то ж природньо, що перший поверх займала крамниця чи крамниця-майстерня. А от на другому й третьому поверхах жила його численна сім’я. Дітей тоді народжували багато. Історик Львова та його бургомістр Бартоломей Зіморович, що жив у XVII ст., писав що в міщанина Вольф Шольца було 12 синів і 12 дочок. Далі був внутрішній дворик. А в кінці ділянки будували ще дім-офіцину. На першому поверсі якої були господарські приміщення. А от другий чи третій були теж житловими. Тож, доля зручного сполучення між обома будинками в межовому мурі, що відділяв двори сусідів робили балкони, якими зручно було переходити між обома домами, основним та допоміжним. Ось це ми і бачимо в дворику музею-аптеки. Там є ще одна цікавинка. Одні балкони є музейними переходами, а навпроти є балкони вже сучаснішої кам’яниці, на яких мешканці сушать одяг. Тож відвідувачі музею, часто за одно можуть оглянути “експозицію” зі шкарпеток та штанів.

Вірменський дворик

Таку ж експозицію можна часом і побачити в дворику, що слугує ресторану “Пара Джанов”.

Дворики з вежами

Якщо відійти від середньовічного міста і заглибитися в квартали ХІХ ст. то побачимо внутрішньо дворові вежі. Вони приховують в собі пожежні сходи. Потрапити в них досить складно, бо в таких дворах не функціонують музеї чи кав’ярні. І вам доведеться хіба напрошувати в їх мешканців. Хоча, подекуди то не суцільні закриті двори, як од двір на вул. Франка, що примикає до Стрийського парку. Тема двориків невичерпна. І ми ще колись про них спробуємо продовжити мову.