·

Львівські дворики

Старі дворики історичної забудови Львова притягують увагу. Вони мисляться романтичними, незвичними, і такими, що приховали якусь незбагненну атмосферу. А все тому, що вони закриті від чужого ока, та у них при відкрита частина приватного життя. Часто, вони оповиті нитками спільних балконів, на яких сусіди зустрічають для неквапної розмови чи експресивних сварок, куди ж без них. А ще, вони суцільно оточені щільною забудовою. Інколи, настільки щільною, що нагадують колодязі. Інколи, вони і є майже ширини колодязя. І тоді, від них віє вогкістю та якоюсь моторошністю напівтемряви та прірви. Враження це ще й посилюють облупленні стіни, фарба яких давно втратила свої первісні барви. Може здатися, що ви не за лаштунками зовні привабливої львівської кам’яниці, а в суворому середньовічному замку, який пережив не одну облогу, і давно перестав турбуватися за свій вигляд і дбає лише про міцність.

Дворик біля Церкви

На вулиці Підвальний можемо вільно оглянути двір, через який веде шлях в древню святиню, православну Успенську церкву. Її ренесансні риси, оборонна вежа дзвіниця, та кам’яні стіни, що по чорніли відносять нас до легендарних часів коли в ній був висвячений на митрополита київського та галицького Петро Могила. Але найбільше вражає те, що двір спільний для церкви і людей що живуть поруч, стіни житлових будинків притулилися до самої святині.

Моторошний колодязь

Неподалік, в провулку, що сполучає площу Музейну з розкішним бароковим храмом отців домініканців (тепер там греко католики), з вулицею Вірменською є той самий справжній вологий і дещо моторошний двір-колодязь. До його дна ніколи не потрапляє пряме сонячне проміння. На прилеглій вуличці Ставропігійській заходимо в дім, і піднімаємося на другий поверх. І лише тоді, з вікна, бачимо над вузький двір, яким навіть неможливо прогулятися, бо його дно служить дахом кав’ярні. Але хоч вузькість двору-колодязя вражає, та ми не бачимо тієї суворої закинутості, як в попередньому дворі. І це доводить, що при догляді, такі дворики можуть бути привабливі і не такі похмурі навіть без сонечка.

Ренесансний дворик

Поруч, на площі Ринок, заходимо в дім 2. Купляємо квитки, адже це музей. І потрапляємо в світлий дворик італійського палаццо (міського палацику). Двір відреставрований і світлий. Для музею, його навіть перекрито прозорим дахом.

Італійський дворик

Найвідомішим двориком Львова, безсумніву є Італійський, що є по сусідству, в ринковому палаці, що під номером, 6. В другій половині XVII ст. тут навіть відпочивав сам король, бо то був один з його улюблених палаців, що перейшов у його власність ще від батька. Мова про короля Яна ІІІ Собеського. Цей дворик має триярусну колонаду, що колись повністю його опоясувала, а тепер один бік забудований. В сонячній Італії такі колонади слугували порятунком від пекучого сонця. Тож, там вони масові. У нашому кліматі вони не прижилися, бо тут не таке спекотне сонце. Тож їх майже не будували. Кажуть, що тепер то єдиний італійський дворик на всю Україну.

Дворик з давнього минулого

На розі Ринку та згаданої вулички Ставропігійської заходимо в глибину аптеки-музею. Тут можемо побачити як функціонували дворики кілька століть тому. Типовий дім XVI-XVIII ст. мав основний дім, що виходив на гамірну вулицю, бо міщанин то людина торгова чи реміснича, то ж природньо, що перший поверх займала крамниця чи крамниця-майстерня. А от на другому й третьому поверхах жила його численна сім’я. Дітей тоді народжували багато. Історик Львова та його бургомістр Бартоломей Зіморович, що жив у XVII ст., писав що в міщанина Вольф Шольца було 12 синів і 12 дочок. Далі був внутрішній дворик. А в кінці ділянки будували ще дім-офіцину. На першому поверсі якої були господарські приміщення. А от другий чи третій були теж житловими. Тож, доля зручного сполучення між обома будинками в межовому мурі, що відділяв двори сусідів робили балкони, якими зручно було переходити між обома домами, основним та допоміжним. Ось це ми і бачимо в дворику музею-аптеки. Там є ще одна цікавинка. Одні балкони є музейними переходами, а навпроти є балкони вже сучаснішої кам’яниці, на яких мешканці сушать одяг. Тож відвідувачі музею, часто за одно можуть оглянути “експозицію” зі шкарпеток та штанів.

Вірменський дворик

Таку ж експозицію можна часом і побачити в дворику, що слугує ресторану “Пара Джанов”.

Дворики з вежами

Якщо відійти від середньовічного міста і заглибитися в квартали ХІХ ст. то побачимо внутрішньо дворові вежі. Вони приховують в собі пожежні сходи. Потрапити в них досить складно, бо в таких дворах не функціонують музеї чи кав’ярні. І вам доведеться хіба напрошувати в їх мешканців. Хоча, подекуди то не суцільні закриті двори, як од двір на вул. Франка, що примикає до Стрийського парку. Тема двориків невичерпна. І ми ще колись про них спробуємо продовжити мову.

Схожі записи

  • Батьки Мазоха

    Леопольд фон Захер-Мазох, письменник скандаліст в честь якого учень Фройда Крафт Ебінг назвав певний вид психічної поведінки – мазохімом, був львів’янином. До речі, самому Мазоху то не сподобалося, і він сварився з Ебінгом. Але мова йтиме не про нього, а про його предків. Всі вони були не місцеві галичани, а емігранти, які приїжджали в ново приєднану провінцію зі старих регіонів імперії. В перші десятиліття Відень робив ставку саме на перевірених, а не ново отриманих громадян. Тому тут значно легше робилася кар’єра. Як жартувала пані Косаковська з Потоцьких коли кинула різні суми однаковим жебракам. Той місцевий, з нього вже ніц не буде, а то австрієць, він ще може навіть губернатором стати.

  • Творці неймовірної каплиці Боїмів

    Каплиця-усипальниця львівських патриціїв Боїмів є безсумнівну найоригінальнішою архітектурною пам’яткою Львова. Зрештою, як і Боїми були неймовірними людьми. Георг починав як пірат на Дунаї, а згодом став королівським секретарем. Його внук монах-єзуїт Михайло став дипломатом китайського імператора та дослідником Китаю, творцем першого його атласу.

  • Фасад львівської опери

    Наприкінці ХІХ сторіччя Львів був центром королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцима й Затору в складі Австрійської імперії. І як великий регіональний центр Європи, він мріяв про величний театр. Зрештою, такий було збудовано за неповних три роки (1897-1900 рр.). І назву він отримав відповідну – Великий міський театр.

  • Дежавю або Балкони ви мої, балкони…

    Львів, як і багато міст світу пережив етап масового будівництва. Етап, коли головним була житлова площа, а не її вигляд. Етап масового будівництва висотних будинків за типовими проектами. Ця типовість була настільки типовою, що нерідко доходило до справжніх парадоксів.

  • Всевидяче око у Львові

    Повсюдно у Львові масонські знаки, кажуть уважні. Мова перш за все про всевидяче око в трикутнику. Але навіть їх дивує, що в основному це око є на храмах. Масони і церква? Це викликає дисонанс. Церква ж як правило боролося з масонством. Щось тут не те. Так де все таки можна знайти ті всевидячі очі. Пропонуємо вам підбірку, що стосується середмістя, найтуристичнішого району міста, де все на відстані “витягнутої руки”.

  • Як у Львові йшли в монастир аристократи

    Мова про одну з найвпливовіших жінок польського королівства Теофілію Вишневецьку з Лєщинських, споріднену з королями та гетьманами. На той час їй було вже 73 роки. Чоловік помер 12 років тому. Три доні вдало вийдуть заміж. Так Урсула стане дружиною гетьмана литовського Михайла Радзивіла прозваного Рибонькою, одного з найбагатших магнатів Речі Посполитої. Отож, пора було і подумати про свою вічну душу.

    Та її облечини (постриг) 11 лютого 1753 року перетворилися на загальноміську забаву, що нагадувала швидше весілля чи хрестини і навіть перевищала попередні свята, що були до того у Львові. Та й вона, за традицією тодішніх аристократів йшла в монастир який фактично і  перебудувала. Хоч не вона була його засновницею, проте профінансувала побудову його храму та дзвіниці.