Фасад львівської опери

Наприкінці ХІХ сторіччя Львів був центром королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцима й Затору в складі Австрійської імперії. І як великий регіональний центр Європи, він мріяв про величний театр. Зрештою, такий було збудовано за неповних три роки (1897-1900 рр.). І назву він отримав відповідну – Великий міський театр. Його велич полягала не лише в розмірах (45 на 95 метрів в основі), а й в пишному декоруванні скульптурою, ліпниною, живописними полотнами, позолотою і кам’яним оздобленням. Фактично, над ними працювали усі тодішні митці Львова. Театр миттєво став чи не головною окрасою міста, а через століття, навіть перетворюється на його обличчя. Так єдина купюра, що презентує Львів на гривнях (двадцятигривнева) має саме його зображення.

Розглянемо детальніше його фасад, завжди доступний для огляду, ну хоча б на грошах. Трикутний фронтон рясно заселений горельєфами і перегукується з античними грецькими храмами. Але у нас тут зобразили не життя богів, а людські почуття. Зрештою, саме їх i показує театр. Праворуч на фронтоні бачимо дві пари, що п’ють вино, і поки одна відпочиває сидячи, інша вже танцює. Це уособлення Радості, яке перегукується з грецьким святкуваннями на честь бога вина Діонісія. Про це нагадує і пантера, що причаїлася у куточку. Вона була головним візничим цього бога. Ліворуч бачимо як воїн викрадає жінку, а дівчина оплакує смерть коханого. Це уособлення Горя. А щоб його гідно витримати, у кутку причаїлася Мужність у вигляді орла. Посередині юнак заслухався порад старця. Це Мудрість. Про це свідчить Сфінкс, на якому сидить дідусь. Адже відомо, що Сфінкса за легендами можна було перемогти лише мудрими відповідями на його загадки. Горельєфи виконав львівський скульптор Антоній Попель.

Увінчують фронтон три генії, уособлення Трагедії (з кинджалом), Слави (з позолоченою пальмовою гілкою) та Музики (з лірою). Ці шестиметрові бронзові велетні створив Петро Війтович у столиці австрійської імперії Відні, де він колись вчився. Зі Славою пов’язана пікантна легенда. Ніби, століття тому гінеколог Антоній Марс (реальна особа) авторитетно заявив, що Слава має живіт як на четвертому місці вагітності. Його колеги не повірили, відтак навіть влаштувати парі. І він знайшов позувальницю, яка підтвердила, що в час позування вона таки була на тому місяці вагітності. Бо скульптор прагнув показати безперервність слави у поколіннях.
В нішах, на рівні другого поверху, легко впізнаємо сидячу Трагедію (Антоній Попель) та Комедію (Тадеуш Баронч).
Згадані скульптори своїм національним походженням вказують на багато національність Львова. Війтович був українцем, Попель – поляком, Баронч – вірменином.
Серед фігур, що оперлися на арки, привертає увагу та єдина, що від нас відвернулася. Це богиня долі Фортуна. Промовисто, що вона зображається саме так, бо в житті більше проблем ніж радісних моментів. І якщо ще раз окинути оком описані вище скульптури, то вимальовується цікавий факт: Трагедія зображена частіше ніж Радість. Але, це не має засмучувати. Древні греки вважали, що саме Трагедія допомагає жити щасливо, бо вона нас змушує все глибоко відчути, продумати і очиститися. Цей досвід, вони називали катарсисом.

Два стовпці біля фронтону, це вже паралель з сонячним культом древнього Єгипту. То обеліски: гранчасті стовпи, які звужується доверху і закінчується пірамідою. Саме на обеліски падали перші промінчики вранішнього сонця, що дає надію на новий день, і новий етап у житті.
Двічі оспівується поезія у вигляді барельєфних панно. Це «Вшанування поезії» (ліворуч) та «Гомер декламує свої поеми» (праворуч).
Внутрішнє оформлення потребує окремого допису.

Схожі записи

  • Львівські дворики

    Старі дворики історичної забудови притягують увагу. Вони мисляться романтичними, незвичними, і такими, що приховали якусь незбагненну атмосферу. А все тому, що вони закриті від чужого ока, та у них при відкрита частина приватного життя. Часто, вони оповиті нитками спільних балконів, на яких сусіди зустрічають для неквапної розмови чи експресивних сварок, куди ж без них. А ще, вони суцільно оточені щільною забудовою. Інколи, настільки щільною, що нагадують колодязі. Інколи вони майже ширини колодязя. І тоді від них віє вогкістю та якоюсь моторошністю напівтемряви та прірви. Враження це ще й посилюють облупленні стіни, фарба яких давно втратила свої первісні барви. Може здатися, що ви не за лаштунками зовні привабливої львівської кам’яниці, а в суворому середньовічному замку, який пережив не одну облогу, і давно перестав турбуватися за свій вигляд і дбає лише про міцність.

  • Диявол у боротьбі з львів’янином

    Мова буде не про містичні сили, а про сваволю шляхти. Про час коли відбувалися справжні війни між сусідами в ході яких палили замки. Ба, навіть штурмували великі міста. Станіслав Стадницький здобув собі особливу славу, що його навіть прозвали ланцутським дияволом, від назви його основного замку. Зі Львовом його пов’язують два епізоди. Боротьба з львівським мільйонером Костянтином Корняктом. А ще він двічі штурмував Львів.

  • Найвелелюдніший мітинг древнього Львова

    Та гул вигуків перекрило небо. Враз здійнялася страшенна буря. Зевс почав лупити блискавками, улюбленою своєю зброєю проти непокірного людства. Видно, вирішив помогти своєму коронованому брату на землі. Небо настільки затягнуло хмарами, що не стало видно хто говорить.

    Почалася паніка. А так як на мітинг зібралися не просто люди, а шляхта, тобто військові, лицарі королівства, враз в їх руках в тому часі небезпеки потягнулася до зброї. Заблищали шаблі витягнуті з піхв миру, і грозили небу чи королю земною війною. Вигукували імена зрадників,

  • Сокаль і Орша – дві битви однієї війни і львівський меч

    У львівському музеї арсенал експонують меч і обладунок рицаря Фредеріка Гербута. Він загинув потонувши в річці Західний Буг біля Сокаля 2 серпня 1519 року. Його найшли в 1955 році. Природні умови склалися так, що обладунки збереглися напрочуд добре. А меч і досі готовий до бою. Треба лиш підгострити. А минуло на хвилиночку аж пів тисячоліття.