Калімах. Або пригоди представника італійського ренесансного поета у середньовічному Львові

Італія не так і далеко від Львова, а в давні часи була ще ближчою. І тут мова не про зміни в географії. Просто давній Львів часто бачив італійців, ті часто переселялися до Львова і творили його історію та архітектуру. А коли в Італії почалася культурна революція відома як Ренесанс (Відродження), то Львів теж виявився не зовсім осторонь цього процесу. В ньому хоч і на мить та  засяяла, а згодом світила зі під Дунаєвець зоря римського Ренесансу, мова про Буанокорсі.

Ренесанс

Ренесанс то рух італійських мислителів та художників, що вирішили відродити античність і різко повернули європейську культуру з епохи середньовіччя до нової епохи, яку ще називають Гуманізмом. Цей рух відзначався новими революційними віяннями в мистецтві та філософії в яких центром осмислення стане перш за все Людина. Серед імен італійського Відродження Данте, Петрарка, да Вінчі, Мікеланджело, Рафаелло, Тиціан,…

Львівське кохання Італійця та його втеча зі Львова

Філіппо Буонакорсі, не такий відомий та все ж, як вимушений амбасадор італійського Ренесансу в королівстві Польському є для нас важливим. 1470 року він прибув до Львова. Тут він знайшов своє кохання. Як справжній італієць, він відвідував місця де подавали вино. І в одній корчмі побачив кельнерку Фанілу. Їй він присвятить 32 елегії і 28 епіграм на латині.

Фаніла не оцінила романтичного гостя, бо була привітна для будь кого, хто купляв в неї вино. Тож любовна історія не мала продовження. Хоча мала літературне продовження. Би підняти ту яку оспівує придумав їй дядька магната, який візьме участь у битві під Варною і назве його Лєшком Бобрітусом.

Може б він і довше через неї затримався б у нас. Та його наздогнала каральна рука папи. Сейм постановив видати його в Рим. Куди повертатися йому зовсім не хотілося. Бо Рим він покине два роки перед тим, де його звинуватили у причетності до заколоту проти самого папи Павла ІІ. А папство в ті часи було все європейською силою.

про його ворога папу Павла ІІ

Цікаво, що Павло був особливо щедрим в обіцянках. Би його обрали він пообіцяв купити кожному кардиналу, який за нього проголосує, віллу, аби ті могли уникнути літньої спеки. І ті радилися лише три дня та таки обрали його.

Латину він знав дуже погано, а то була єдина мова церкви і богослужінь. От цікаво він певно вів меси.

Павло ІІ підозрював гуманістів. І тому проти них провела розслідування інквізиція. Та вона не визнала їх ворогами католицизму, і папа заспокоївся.

А ще Павло ІІ зібрав неймовірну колекцію коштовних каменів, які і досі прикрашають музеї Ватикану.

Як взагалі Калімах опинився в Польщі та Львові?

В Римі Буонакорсі займав посаду секретаря кардинала Бартоломео Ровереллі та входив в гуманістичний гурт під назвою “Римська академія”. Ставши гуманістом, прибрав собі псевдонім “Калімах”, в честь поета з елліністичного часу, що був до нашої ери.

Від переслідування папою він утік в Константинополь, а 1470 року з’явився у Кракові (столиці Польщі). Бо там мешкав його вуйко (брат матері) Айнольф Тедальді. А з Кракова він перебрався у Львів. Та коли пролунав грізний вирок сейму про його видачу потрібно було тікати далі. І кохання виявилося другоряднішим перед порятунком життя.

Зі Львова в Дунаївці

Та не далеко втік наш Буанокорсі. Своє заступництво йому запропонував сам львівський католицький архієпископ Григорій Сяноцький. І Буанокорсі оселився в його палаці під Львовом в Дунаївцях. Жив він там доти, доки не відійшов в світ кращий його ворог папа Павло (1471). Про своє перебування в Дунаївцях Буанокорсі напише цілу книгу “Життя і звичаї Григорія Сяноцького” (Vita et mores Gregorii Sanocei).

Ренесансний гурт біля Львова

Гуманісти були сповненими вибухової енергії людьми, не даремно своїм пером вони сколихнули цілу Європу. Тож і Буанокорсі сформував в Дунаєві гуманістичний гурт. В який входив і ще один італієць венецієць Марино Кондульмеро. Тож Львів і Львівщина разом з Італією бралася пробуджувати цілу Європу до нових звершень в культурі і поглядах на Світ.

Дивна підтримка ворога папи єпископом та королем

Дивно, що від папи він переховувався в католицького єпископа? А ще цікаво, що його взяв і під особистий захист сам король Казимир IV Ягелончик. Мабуть, королю і єпископу імпонувала ідея Буанокорсі про незалежність польських королів від папського престолу та аристократів. Так, йому приписують анонімний твір “Поради Калімаха”. В ньому є порада запровадити в Польщі тиранічне правління, би аристократи не могли впливати на верховну владу. Тут слід пригадати величезний вплив шляхти Польщі на політику короля і навіть їх наслідування трону. Тому не дивно, що королі мріяли про зміцнення своєї влади. І їм мали б імпонувати такі ідеї Калімаха. Та є й версія, що той твір написаний би навпаки дискредитувати Калімаха та короля, як ворогів польської шляхетської демократії. Тоді звідки така підтримка королів? Мабуть лише в його в його блискучій вченості та творчости.

Наступні папи вже не загрожували Буанокорсі. І той, як дипломат Польщі, відвідав папу Сикста IV та папу Інокентія VIII. До речі, як дипломат він ще раз відвідав Константинополь та побував у Венеції де якийсь час колись жив.

Він таки досяг висот у Польщі

Загроза від папи відійшла разом смертю папи в небуття. Але Буанокорсі вже здобув собі нову батьківщину, де його любили і цінували, та й зрештою порятували. Тож, він до кінця життя буде служити новій батьківщині. В цьому служінні він досяг неабияких висот. Став секретарем короля. І, навіть визначав східну політику королівства при двох королях Казимирові IV Ягелончику та його синові Яну І Ольбрахту. Був і викладачем в Краківській академії.

Тут і спочив, в Кракові, та був похований в костелі святої Трійці. А надгробок йому виконав Віт Ствош, представник Північного Відродження. Це –– символічно! Представнику південного Ренесансу творить посмертну славу представник північного Ренесансу. Як син батькові. Бо на північ ренесанс прийшов зі своєї батьківщини – Італії.

Балкани і Калімах

А о це вже гідно слави. Він вперше вжив “Балкани” стосовно регіону який почали так називати згодом. До того, були відомі хіба Балканські гори. Використав він той термін в листі до папи Інокентія VIII.