Екскурсія львівською вулицею Чупринки

Пропонуємо вам прогулянку вулицею Чупринки. Колишні її назви Кшижова, тобто Хрестова, Потоцького, Пушкіна. Назвемо лише ті будівлі, які на нашу думку потребують першочергової уваги, або через їх історію, або архітектуру. Отож, приємної двокілометрової подорожі.

№ 1. Школа св. Марії Магдалени

На її початку бачимо червоного кольору школу. Її історична назва Магдалени. Колись, до Другої світової війни вона була дівочої, її учениць мило називали магдалєнки. Бо на своєму початку вона була при монастирі домініканців з храмом Марії Магдалини. Саме цю будівлю збудували в 1870 р. А потім двічі розбудовували. Поруч з нею є її так звана біла частина, що була вже хлопчачою.

Перед школою бачимо пам’ятник отцю Михайлові Вербицькому, автору музики нашого гімну “Ще не вмерла Україна”. Він вчився неподалік в семінарії на вулиці Дорошенка. Тепер там географічний факультет. Цікаво, що Вербицький вважав автором вірша Шевченка. І  в нього була надмета, написати музику до всіх поезій Тараса!

№ 5. Вілла Яна Бромільського

Торговця листівками та папером.

№№ 11, 11а. Вілла та дім Скварчинських

Вілла створена для Казимири Скварчинської, а дім для Юзефа Скварчинського. Вілла зазнала перебудови, і на жаль втратила свої романтичні обриси. А дім зберіг початковий вигляд. Його кам’яні елементи нагадують дерев’яні конструкції дерев’яної гірської архітектури.

№ 14. Дім Франка

Тут 6 років мешкав Іван Франко. Це було його останнє житло яке Іван винаймав. Далі буде життя у власній віллі. До того він вже жив в цьому районі, в неіснуючому тепер будинку, на сусідній вулиці Глибокій, 7. Життя на вул. Чупринки, за Франка, Потоцького, він опише в листах як добре. Має чотири покої і кухню. Туалет був на балконі. Типове тоді розташування. Його кабінет був в кутовій кімнатці. Помешкання було на верхньому поверсі. Бо чим вище тим дешевше. Франко перебереться сюди на передодні свого ювілею –– двадцятип’ятиріччя своєї літературної діяльности, яке він відсвяткує в поштовому клубі готелю Жорж, що на площі Міцкевича.

№ 19. Вілла Ковальчука

Цю віллу собі збудує архітектор Михайло Ковальчук. На цій вулиці він збудує загалом три свої вілли,і постійно переселяється. Про нього ми ще згадаємо.

№21. Вілла Дзівінського

Збудована на п’яти-променевому перехресті. В цьому районі таких аж три. Сам раз поговорити про теорію змов )

Вілла відома як вілла Пляцида Дзівінського чи Островєрхова. Плацид був викладачем математики в львівській політехніці, був її ректором. Згодом у віллі мешкав багатий купець Шулім Валлах та піаніст Леопольд Мюнцер. Останній загине в часи нацитської окупації в Янівському концтаборі, як єврей. Йому довелося грати в таборовому оркестрі який змушений був грати в час тортур та розстрілів.

Сучасним львів’янам вілла відома як вілла Островєрхова. Загадково колекціонера радянських часів, який зібрав неймовірно цінну колекцію творів мистецтва. В умовах радянського союзу то було не можливо без прикриття певних органів

№ 17. Так званий двурек. №№27, 29

Тобто, наслідує архітектуру панських маєтків в селах. Головною окрасою яких були колопи при вході. Ще дві вілли чекає на нас під №№27 і 29

№33. Вілла “Під Шопеном“

Ще одна вілла згаданого вже Михайла Ковальчука. Прикрашена погруддям Шопена. На почтаку ХХ ст. у Львові сформував цілий культ Шопена. І ряд будинків прикрасили погруддя цього піаніста і композитора.

№ 38. Кам’яниця з атлантами

Тут було архітектурне бюро архітектора Юліана Цибульського. Будинок теж споруджений за його проектом

№ 42. дім солодкого та газованого Здоров’я

Знаменитий будівничий Іван Левинський, біля своє будівельної фабрики, яка була також на цій вулиці, створить і фабрику соків, шоколаду, мармеладу і содової води під назвою ”Здоров’я”. Цей дім в ходив до комплексу фабрики. Основні її потужности були на ним, про що свідчить і існуюча досі вулиця Здоров’я.

№ 48. Український Дім інвалідів

На фронтоні дому горельєф Матері Божої. Дім був збудований для вже згаданого пана Яна Бромільського. Згодом його купить українська діаспора для притулку українських інвалідів українських визвольних змагань. Після Першої світової війни, українці так і не зуміли здобути держави, та за своїх героїв потрібно було дбати і в часи польського панування. При притулку отримували допомогу майже двій тисячі людей.

При притулку був створений і військовий музей, який зокрема мав особисті речі Симона Петлюри та Євгена Коновальця. Музей був знищений за радянської влади.

№№ 50-52. Палац Сосновського

Палац, завдяки вежі, має схожість з італійськими замками. Збудував його для себе архітектор Юзеф Сосновський. Під балдахіном балкону недавно відреставрували фрески, які добре проглядаються з вулиці. Вхід сторожить лежачий добрий лев. У подвір’я веде дерев’яна бруківка. А ще в проїзді є маскарони які явно притягують асоціацію на сім’ю з бабці, діда та внучки. Зрештою, палац вартує ретельного огляду. Це одна зі знакових споруд Львова. А ще, син архітектора був найуспішнішим шпигуном Польщі. В Берліні він створив цілий гарем розвідувальниць.

№ 45. Лікарня і вакцина проти тифу

Ще 1914 р. ту планували збудувати головну пошту, потім щось для політехніки. Та врешті, будують школу імені королеви Ядвіги. За перших совєтів тут створили інститут дослідження висипного тифу і вірусів на чолі з Рудольфом Вайглем. Він продовжив працювати і за німців. Саме Вайгль винайшов вакцину проти висипного тифу, хвороби, що була бичем в час війн. Цікаво, що будучи етнічним німцем, він відмовився приймати громадянство Третього рейху і помагав євреям. Тепер тут лікарня крові.

№ 49. Журналістів

Збудований для Станіслава та Хелени Яніни та Бромільських. Займаючись міжнародною торгівлею, вони прикрасили фасад відповідними символами – голови слонів, фараони. вітрильники, дирижаблі, авто, літаки.

По Другій світовій тут був гуртожиток університету. Згодом – інститут фізики, який був режимним об’єктом. А тепер тут факультет журналістики.

№ 6. Вілла Вінцента Равського Молодшого

Це була вже третя вілла прославленого архітектора. спочатку він жив неподалік біля озера. та коли почув, що там мають збудувати млин, вирішив перебратися подалі від майбутнього шуму. нова його вілла біля парку франка згоріла. і лише в цій віллі Вінцент таки найшов спокій. І це була його третя вілла за 6-тьох років яку він будує для себе! Оце так вміння шукати спокій.

Після нього віллу купило згромадження греко-католицьких монахинь, які  добудували ліве триповерхове крило, вже без прикрас. Хоча стилістично і гарно допасоване до вілли. Раніше перед віллою, ще був садок, тепер повністю зайнятий широким тротуаром.

№ 70. Храм папи Климента

Цей монастир був збудований для католицького жіночого ордену кармеліток босих. Вони також овго шукали для себе спокій. Спочатку вони мешкали в Познані. Та через утиски там німецької влади перебралися в австрійську імперію до Кракова, згодом до Варшави. Та таки опинилися ві Львові. Спочатку будують скромний монастир на вул. Лисенка. Та коли їх монастир став популярний через чудотворну ікону вирішили збудувати більший монастир саме на Чупринки. Цікаво, що від архітектора вони вимагали, щоби будова була одночасно величною і скромною. А ще мала мати закритий двір та закриті за вівтарем великі хори. Аби монахинь не часто могли бачити світські люди.

Меценатами побудови була князівська пара. Вона Етінген-Валлерштайн з Баварії, він Кароль Рачинський з Великопольщі. Їх герби є над входом до монастиря.

В радянські часи монастир став частиною телефонного підприємства. Храм був переділений аж на три поверхи. В час незалежності України. Храм передали УГКЦ. Перегородки забрали. А серед його нового опорядження варто придивитися до розп’яття у вівтарі. Його, випадково знайшли замурованим в храмі вже без рук. Так його сховали від руйнації радянського режиму. Руки вирішено не відновлювати, аби показати мучеництво і цього храму, і УГКЦ загалом.

№ 94. Вілла Казимира Скібневського 

Тепер то дитячий садок. По Другій світовій місцеві мешканці називали віллу генеральською. Мешкав якийсь високий армійський чин, а оп подвір’ю ходили павичі. Розкіш любили і в країні, що офіційно проповідував рівність.

№ 103. Лісотех

Завершуємо нашу мандрівку найрозкішнішею будівлею вулиці. Будівля мала нагадувати українську дерев’яну архітектуру Карпат, тому має цікаві заломи дахів та відповідні прикраси. А над входом була цитата Шевченка.  Бо мала символізувати українськість. Будувалася вона би підтримати українську освіту Львова в часи австрійського панування.

Меценатами її побудови був сам духовний лідер українців Галичини митрополит Андрей Шептицький та найвідоміший львівський будівничий Іван Левинський. Останній мав тут свої землі. які він продав під побудову в 20 раз дешевше.

Спочатку то була бурса (гуртожиток) українських студентів. А згодом тут був монастир, який свторив в себе дівочу гімназію, згодом жіночу учительську семінарію та сиротинець.

По Другій світовій, тут є головний корпус Лісотехнічного інституту, тепер університету. А довкола висаджено парк-дендрарій