·

Правила легендарної кав’ярні “Атляс”

На Ринку в 1880-х роках виникла кав’ярня, що стала легендарною. Це було місце товариського відпочинку львівської богеми. І робилося то все з підкресленим гумором, що ще більше приваблювало публіку. Її власник Едуард Терлецький розумів це і тому придумав дотепні правили кав’ярні, які  самі по собі вартують уваги. Отож, до вашої уваги правила поведінки в “Атласі”, яких мав свято дотримуватися кожен, хто був її клієнтом і мав намір таким зоставатися й надалі.

Сучасний вигляд кам’яниці де є “Аптляс”
Дім “Атлясу” століття тому.

Про кредити в кав’ярні

1. Гості, які випадково чи помилково платять рахунок готівкою, мають стовідсоткову знижку.

2. Кредит відкрито для всіх без обмежень, аж поки господар його не відмінить.

3. Після відмови в кредиті страви та напої будуть подаватися лише в заставу (годинник, пальто – не обов’язково своє власне).

4. Господар охоче робить гостям позички: з повертанням – до 1000 золотих, безповоротно – до 50 золотих.

15. Для гостей, що не мають відваги скористатися з кредиту, рекомендується здійснити це на час виїзду пана господаря до закордонних санаторіїв з метою полоскання нирок і ніг.

Про бійки в кав’ярні

5. Тарілок, склянок та крісел уживати як аргументу своїх політичних або релігійних переконань не дозволяється.

9. Якщо гість залишився в закладі понад годину, фірма відповідає за його зуби, капелюх, торбу, паличку і, звичайно, коханку.

10. Гість у стані знервування може господаря потовкти (в межах легкого ушкодження тіла), при цьому господар не має права оборони чи реваншу.

11. Стріляти з револьвера в льокалі (кав’ярні) дозволяється лише тим, хто має дозвіл на зброю, але за однієї умови, що попередить господаря про свій намір, оскільки ціни на мило зросли (бо перед вішанням мотузку намилюють).

Про крадіжки

6. Гостям забороняється забирати додому ножі та виделки, а якщо вже це конче, то не більше однієї пари на місяць.

Про випивання в кав’ярні

7. Менше ніж одне мале, а більше ніж сорок дев’ять пити не можна (то про пиво).

8. Певна кількість спожитого алкоголю уповноважнює господаря до безкоштовної доставки гостя додому.

Про погане в кав’ярні

12. У випадку поганої обслуги просимо гостей мати терпіння: чекати, їсти, пити і покидати заклад без авантури і без оплати.

17. Усім гостям, що харчуються в льокалі, рекомендується записатися до Товариства Доброї Смерті і застрахуватися.

20. За прозивання льокалю мордовнею (місцем де мордують, мучають) господар без застережень подає до суду.

Про 13-й пункт

13-го числа боялися і століття тому. Тому, у Львові не було будинків з такими номером, а пісял 11-го був 11-а, а потім 15-й. Готелі відмовлялися від тринадцятих номерів. І лиш поодиноко стояв від тієї паніки Великий міський театр (тепер оперний) який мав 13-ть виходів.

13. Цього параграфу в припису нема, бо тринадцятка, як відомо, завше була і є феральна (невезуча).

Про музику

16. Провокація до вмикання грамофону підлягає карі від 20 до 100 злотих.

Про мову

18. Господареві, хоч він володіє всіма мовами Галичини, дозволяється розмовляти по своєму.

Туалетова історія

Туалет кав’ярні теж прославив кав’ярню. Едуарт зробив його публічним і платним. В правилах кав’ярні був пункт 14, що до бабці кльозетової (туалетової) має бути платне і чемне, без пропозицій. І у Львові “сходити до Едзя” стало синонімом сходити в туалет. Та якось письменник Кароль Макушинський прийме її за поважну даму і поцілує руку. Потім він робить це постійно.

Іменини господаря

В ті часи іменини були важливіші за дні народження. Тож пункт 19. Іменини господаря припадають на наступні дні: святих – Едварда, Лазаря, Баторія, Мехля і Всіх Святих. Можна пробувати також в інші дні – може, комусь щось перепаде.

Правила подаються за перекладом Юрка Винничука який неперевершено описав історію кав’ярні. Рекомендуємо до прочитання його книгу “Кнайпи Львова”.

Схожі записи

  • Вілли Львова. Кастелівка

    Наприкінці ХІХ століття двоє львів’ян вирішили купити пустки на південь сучасної вулиці Бандери, би створити там затишний район вілл з садочками. Ідею вони перейняли в Англії. Загалом вони планували збудувати тут 64 вілли.
    Кожна вілла планувалася цілим рядом майстрів. Крім архітектора працювали скульптори, керамісти, ковалі, ландшафтні архітектори. Тут вперше ві, Львові з ланшафтом не боряться, а він стає головним і диктує свої умови. Часто саме рослини впливають на декор будівлі. А які тут паркани, справжнє мереживо.

  • Дві італійки на троні. Катерина Медічі

    ХVI ст. вік двох королев італійок. Обидві владні, незважаючи ні що йдуть до своїх цілей. Обох звинувачують в отруєннях супротивників. І водночас то вік Ренесансу, культурного руху, в якому центр світу то Людина, її потреби і права. Мова буде про королеву польську Бону Сфорцу та королеву Франції Катерину Медічі. Обидві опосередковано та все ж сильно вплинули і на життя Львова, який на той час був в складі Польського королівства. Тут розглянемо діяльність Катерини Медічі.

  • Приховані пам’ятники львівської Святоюрської гори. Квест

    Над старим Львовом з протилежних боків домінує Високий Замок і церква святого Юра на однойменній горі. Всі хто йдуть до величного храму, засліпленні його красою та зусиллями підйому, що крім храму і великого пам’ятника Андрею Шептицькому, фактично нічого не бачать. А насправді, вони пропускають добрий десяток цікавих і важливих пам’ятників, точніше пам’ятних таблиць. Бо Святоюрська гора то не тільки церква.

  • Батьки Мазоха

    Леопольд фон Захер-Мазох, письменник скандаліст в честь якого учень Фройда Крафт Ебінг назвав певний вид психічної поведінки – мазохімом, був львів’янином. До речі, самому Мазоху то не сподобалося, і він сварився з Ебінгом. Але мова йтиме не про нього, а про його предків. Всі вони були не місцеві галичани, а емігранти, які приїжджали в ново приєднану провінцію зі старих регіонів імперії. В перші десятиліття Відень робив ставку саме на перевірених, а не ново отриманих громадян. Тому тут значно легше робилася кар’єра. Як жартувала пані Косаковська з Потоцьких коли кинула різні суми однаковим жебракам. Той місцевий, з нього вже ніц не буде, а то австрієць, він ще може навіть губернатором стати.

  • Як називали Львів

    Так склалася історія, що Львів ніколи не перейменовували та все ж він носив різні назви, подекуди по кілька відразу. Фактично, не піддається сумніву той факт, що місто було назване в честь князя Лева (Льва), старшого сина короля Данила Романовича. То ж в значенні назви не має загадки. А от щодо різних її форм, то тут є що розповісти.

  • Коротка історія Львова

    Місто як частина різних держав та міждержавних утворень мало різну роль. Інколи – як столиця держави, частіше, як столиця провінції. Проте, завжди зберігало вагомий вплив на цілий регіон.