Львівська дуель заради нареченої. Площа Ринок, 3
Найкраще романтику дуелей напевно описав Олександр Дюма. І тому, видається, що лише у Франції були гарячі голови, що вирішували питання честі таким героїчним способом. Дійсно, Франція страждала від дуелей чи не найбільше. Так за 16 років правління Генріха IV Наварського на дуелях було вбито 8 тисяч чоловіків. Від цього страждала держава, бо гинули дворяни не для її користі. Тому, кардинал Рішельє заборонив їх під страхом смерті. Жертвувати життям дворянин має право лише в інтересах короля.
А що ж Львів? Тут також гарячі голови вирішували свої проблеми в дуелях. І їх також було заборонено під страхом смертної кари. Але завжди бувають винятки. Про один з них і піде мова. Історія набула розголосу бо пов’язана з боротьбою за жінку.
Дуель
Наприкінці XVI ст. жила у Львові вісімнадцятирічна Ганна Вилчківна. І закохалися в неї двоє Урбан Убальдіні та Павел Єльонек. 1580 р., на весіллі Ганни Лонцької Павел пропонує їй танець. Вона обере Урбана Убальдіні, за що Павел дав йому ляпаса. Урбан пропонує дуель та Павло лиш плюне в його бік. Убальдіні не витримує і завдасть йому 3 удари кинджалом. Як засвідчте лікар Домінік Гепнер (в його кам’яниці проведе свою останню ніч перед стратою Іван Підкова, пл. Ринок, 2 ), усі удари були смертельні.
Обох допроваджено додому – того до дому батька, на той час першого консула, а тамтого (Убальдіні) до казенного, до в’язниці” (Зіморович. Історик і бургомістр (мер), що жив через століття після тих подій).
Рятують жінки
За таке Убальдіні мали стратити. Та виправдають. Як одну причин помилування Зіморович назве втручання львівських жінок, яких розчулила романтична історія. “…втручання жінок, які оплакували смерть обидвох закоханих, а особливо панночки, що гіркими сльозами оплакувала свою провину”.
Король, батько, та дивна кара очікуванням смерти
Та архівні документи описують ту подію без романтики, і не згадують взагалі про Ганну. Лава (суд) вирішила, що ліпше долю Убальдіні вирішив король ніж вони. Та Зігмунд ІІІ тоді перебуває в поході на Москву. Тоді втрутився батько помираючого, що і вирішило долю Убальдіні. “…на прохання помираючого сина, який усю вину взяв на себе, батько подарував йому життя” (Зіморович). Та все ж Львовом ширилися чутки, що вже було не так просто. І Убальдіні був покараний “тривогою смерти”, тобто його привела на страту, і лише біля шибениці помилували! Але документального підтвердження тому немає.
То ж ким був вбитий Павел?
Вбитий був поважною особою у Львові, був райцею і бурмістром (депутатом і мером). Багато доброго зробив для процвітання міста. Зокрема створив водогін. Займався брукуванням доріг та створенням тротуарів, якими потім Львів прославився на всю Європу. Бореться з епідеміями, тодішнім бичем міст. Але нашо йому було так відкрито побиватися за Ганною. Він вже був одружений і мав двох діток?
А ким був вбивця?
Цікаво, що у в’язниці Убальдіні провідає сам єпископ. Чого така увага? Та бо Убальдіні є родичем папи римського Сикста V (той, що зробив подарунок львівському гербу).
А тепер поговоримо хто ж насправді був Убальдіні. Він був флорентієць (Флоренція тоді одне з найбільших міст Світу). Та, змушений був тікати звідти, бо за 5 років до тієї львівської пригоди, взяв участь у змові проти всесильних правителів Флоренції Медічі. Добрався до Кракова де жив в брудному заїзді (готельчику). Звідти його витягне П’єтро Лоренцо Рідольфі –– гол. ворог Медічі. Та він не може бути надійним другом, бо агенти Медічі прибули в Краків і з Рідольфі бояться мати справу всі флорентійці Польщі. Тому Убальдіні перебирається до Львова, добивається львівського громадянства, якраз за рік до тієї дуелі. І зайнявся успішною торгівлею італійського єдвабу, не гребує банківськими операціями. А ще зайнявся рільництвом, чого досі не робив жоден іноземець.
Рід Убальдіні
Отже, Убальдіні був врятований і “змінив в короткому часі сумний вигляд на веселий. Бо рятівниці голови своєї себе цілого віддав у подружню відплату (одружився).” Чим започаткував ще один патриціанський рід Львова. Ще раз Убальдіні згадується під 1595 роком, коли бере місто в оренду.
Сину Олександрувін залишив розлогу клієнтуру. Остання згадка про його рід, то згадка про внука Яна Стефана, райцю, бургомістра. Це саме він стріляє з порохової вежі в Хмельницького, що дивився на місто з висоти пагорба монастиря кармеліток босих. Куля влучить під копито коня гетьмана.
