Палаццо Роберта Бандінеллі, або Там, де була перша в Україні пошта

Історія кам’яниці на площі Ринок, 2 у Львові.

Назва кам’яниці

Кам’яниця була збудована для аптекаря Яроша Ведельського, згодом куплена Робертом Бандінеллі, тому її називали Ведельською або Робертівською. Рідше Бандінелівською. Це типовий італійський ренесансний палаццо, міський палац.

Походження Бандінеллі

Бандінеллі належав до відомої флорентійської родини, в якій були навіть кардинали. Його дідусь створив скульптуру, що стоїть поруч зі знаменитим Давидом самого Мікеладжело!

Під Флоренцією в Роберто був великий маєток. Заради нових можливостей, діяльний Роберто поселяється спочатку в Кракові. Згодом, майбутній тесть переманить його до Львова. Наше місто Бандінеллі так сподобалося, що тут він проживе решту життя.

Одруження

У Львові Бандінеллі одружиться, прийме міське громадянство, купить кам’яницю на Ринку (ринкові кам’яниці – найпрестижніші у місті). Тобто, відразу ввійде в коло найбагатших і найвпливовіших львів’ян. З першою дружиною проживе не довго. Кажуть, вона була не вельми гарна. Другою жінкою Роберто стає Анні Сігньо. Цікаво, що з попереднім тестем він ще довго матиме спільні справи хоч і кине його доню.

Створення пошти

1629 року Роберто отримає від короля право створити у Львові пошту за італійським зразком. Саме італійці створили поштову службу як таку. Раніше, ти відправляв листа з гінцем чи з якимось купцем, якому було по дорозі. А італійці створили службу, що чітко за графіком відправляла пошту в визначені місця, тобто була регулярною. Пошта Бандінеллі була першою на території України. Палаццо Банділеллі, де вона діяла, зберігся. І ньому досі діє пошта. На ній бачимо барельєфи дельфінів, а вони були символом торгового успіху та символом спасіння в християнстві. Та сумнівно, що вони помагали Бандінеллі бо його пошта була не надто успішною. Відправити листа було недешево. Так лист до Гданська коштував як оплата кваліфікованого працівника за день. Платили не лише за відстань, а й вагу. А папір тоді таки був важким.

Він вкладає в своє поштове підприємство 1500 злотих і чекає на підтримку ще й від магістрату (міської влади). Зрештою логічно, адже поштова служба була потрібна не тільки Бандінеллі, а й цілому місту. Проте, магістрат відмовився її підтримати. Тож пошта була мало прибутковою. Та Бандінеллі з усіх сил тримав цей престижний бізнес, та навіть передав його у спадок синові Лоренцо. Бо мати королівський патент помагало у інших справах, часто авантюрних. Лоренцо не зможе балансувати на краю, як батько, і таки закриває її.

Купівля палацу

А взагалі, всі 30 років життя ві Львові Роберто влаштовував постійні скандали та судові процеси. Він принципово не любить платити за своїми боргами і зобов’язаннями. Так, він купив міську кам’яницю, і заплатив її власнику лише по його смерті. І то, аж після трьох років суду з його нащадками!

Купівля села

Ще він село купив, а заплатити як завше забув. За це його навіть заарештують. Він тікає з в’язниці і якийсь час переховується. Власник села мусить сам найняти шпигунів, би ті вислідили Роберто і заарештували. Тільки 10 тижнів тюрми змусять Бандінеллі таки заплатити цей борг.

Готельний бізнес Бандінеллі

Роберто відкриє у своєму палаццо готель. У погоні за грошима поселяє поруч усіх підряд: від іменитих до купців. Після одного зі скандалів, коли пані Любомирська накаже своїм слугам вигнати надто гучного сусіда, юдейського купця, Роберто відкриє два таємних готелі. Магістрат викриє їх, і його готельний бізнес провалиться.

Монополіст

Крім пошти Роберто торгує найдорожчими матеріями, сукном і шовком…Але чим би не торгував Бандлінеллі, він прагнув стати монополістом у своїй галузі (пошті, торгівлі тканинами). Якщо потрібно, то Роберто вдавався і до сили. Відомо про кумедний випадок, коли його найманці переплутали ворога Бандінеллі з його слугою. І спочатку побили слугу, а вже потім потрібного купця. Такі дії Роберто лякають львів’ян. Та позбутися купця з королівськими привілеями було не просто. Титул королівського поштмейстера таки захищав.

Нелегка доля будівлі

Попри безумовну центровість, сусідство з Ратушею, палац деякий час був схожим на руїни. Хоча зараз важко знайти в інтернеті якісь докази тої ситуації, але чимало львів’ян згадають кінець ХХ-початок ХХІ століття. У ті часи споруда не мала даху, вікна верхніх поверхів були без скла чи навіть без рам.

Львівські ЗМІ згадують, що у радянські часи палац занепав, востаннє його реставрували 1973 року. На кінохроніці 1967 р. можна побачити його загальний вигляд і деякі елементи, вони на самісінькому початку відео.

На стоп-кадрі з телепрограми “Легенди старого Львова” (2002 рік) бачимо на палаці риштування, – єдина будівля позаду ведучого була у такому стані, що тодішні оператори просто уникали її знімати. Бо сусідні мали достойніший вигляд і не псували кадр, наприклад Чорна кам’яниця. Навіть зараз важко “нагуглити” її тодішнє зображення на фото чи відео

Знову ж таки з повідомлень преси можна спробувати уявити до чого довели частину ансамблю площі Ринок:

1985 року його стіни через численні самочинні перепланування, почали тріщати. Рятувальні роботи обмежилися відселенням мешканців, і більше десяти років палац стояв без вікон і дверей, аж поки навесні 1996 року не зруйнувалася центральна частина, а фасад від вулиці Ставропігійської нахилився майже на десять градусів. Кілька років стіну підпирали металеві ферми. Врятувала пам’ятку активність громадськості, насамперед «Товариства шанувальників Львова», яке наполягло на тому, що реставрувати пам’ятку доручили фаховим науковцям. Відновлював палац Бандінеллі колектив архітекторів-реставраторів майстерні №3 інституту «Укрзахідпроектреставрація». Всі знайдені під час реставрації аутентичні білокам’яні фрагменти дбайливо зберегли, а замість утрачених оригінальних деталей за їх взірцями було замовлено копії. На архітекторів чекали цікаві знахідки: залишки унікальної конструкції печі ХVІ століття та потаємних гвинтових сходів, датовані ХVІІ століттям дерев’яні балки стелі й унікальні інкрустовані алебастром ренесансні різьблення віконних відкосів, замуровані у пізніші часи цеглою.

Але роки реконструкції, понад 9,5 мільйонів гривень (понад 7 млн грн з держбюджету, майже один від «Укрпошти» і близько 1,5 млн від міської влади) цю врятували пам’ятку архітектури. І наприкінці 2004 році вона стала доступнішою, – завершили реконструкцію. А у травні 2005 року офіційно відкрили тут відділ Львівського історичного музею. Його працівники зберегли відеозвіт з урочистої події.