Вілла гіпсових королів Львова
Львів має ряд палаців. Найвідомішим є палац Потоцьких. Та не ним єдиним. Мова зараз буде про один з найрозкішніших палаців, незаслужено забутий, і мало відвідуваний туристом. А все тому, що від площі ринок його віддаляє кілька кілометрів. Проте, це не десь за містом. А в розкішному районі вулиць Коновальця та Чупринки, з їх численними архітектурними шедеврами. До того ж, добратися сюди не є проблемою, бо вже століття до нього з центру їздить трамвай. Це ще одна львівська атракція.
Якщо інші палаци будувалися аристократією для хизування чи підтвердження свого статусу, то Юзефа Франц будує палац-рекламу. Власниця гіпсової фабрики, що продукувала гіпсові прикраси для будівництва, хотіла мати палац, як вивіску можливостей своїй фабрики. Тому, палац рясно прикрашений, навіть надміру, маскаронами, горельєфами, колонами, скульптурою. Дивно, що палац має лише одного лева!? Зрештою, палац отримав логічну назву – палац гіпсових королів. Певно, малася на увазі не сама вдова, а її покійний чоловік та його сини.
Сама фабрика була неподалік. Від неї збереглася прохідна. А кар’єри тепер слугують озерами
А так як то був міні-палац, що нагадував вілли. То отримав типову для тогочасних віл вежу. Її шпиль також рясно прикрашений аж чотирма рогами достатку.
На час побудови палацу (1892 рік) фабрика мала вже 36 річну історію. Її засновником був чоловік нашої вдови Юзеф. От така пара Юзеф і Юзефа.
А щоб палац став ще більш престижнім, 1907 року Юзефа добивається в магістрату прокладання до палацу лінії трамваю. Тоді кінцева саме біля її палацу. А вулицю, що веде до палацу планувалося відразу як місце проживання виключно аристократії та багатої інтелігенції.
Архітектор палацу, Ян Перось, так гордився своїм проектом, що презентував його на будівельній виставці, що проходила біля політехніки. Чомусь вже 1904 року. Палац перебудують. Автором розкішного оздоблення є Едмунд Плішевський. Незабаром він стане головним декоратором міського театру, який будується як нове обличчя Львова. Тепер це оперний театр.
Найзагадковішим власником палацу був Карл Ріхтман-Руднєвський. Він купує палац по Першій світовій війні. Крім палацу він купляє і територію довкола. Мабуть, планував тут шось ще грандіозніше.
Мав просто калайдескопічне життя. Був спортсменом і один з перших в місті автовласників. Як інженер будує колії.
Був меценатом театру. Зокрема фінансує виїзд трупи в Париж 1912 року. Планував збудувати в парку ранка театр з розсувним дахом. Мав власну будівельну фірму на пару з архітектором Уельським. Прорахує помилку в проектуванні фундаменту найвищого львівського храму св Єлизавети, як би не це то не можливо б було її довести до проектованої висоти.
В час Першої світової керує моторизованими військами львівського округу. Згодом є офіцером польського війська. Має багато нагород.
А ще він досяг висоти не в переносному, а прямому значенні цього слова. Піднявся на першій керованій повітряній кулі. І йому з товаришем Лібанським належать перші фотографії Львова з висоти. Ц е був 1910 рік. На виоті 2 км. їх понесло до російського кордону, і би їх не застрілили прикордонники, спустять кулю.
В 1930-х власниками є граф Мечислав Ходкевич і його дружина Феліція.
По Другій світовій палац подарували медицині. Спочатку тут був туберкульозний диспансер. Ну, любили совєти в таких красотах лікувати туберкульоз. Згадаймо подібну долю в Підгорецького палацу чи Шарівського під Харковом. Поті і дотепер тут спортдиспансер.
В парку росте сосна Веймута. Має пишні хвоїнки, які виростають пучком по 5-ть. Привезена Джорджом Веймутом з Нової Англії (північний схід США). Непогано прижилася в деяких районах Європи. З неї в Англії будували кораблі. У нас то дерево є екзотом. Хоча, то був побічний ефект його мандрівки. Взагалі то він планував через Гудзонову затоку вийти в Тихий океан і передати листа королеви Єлизавети імператору Китаю. Але краще сосна ніж нездійснена мрія.
