·

Музей вишиваних ікон отця Дмитра Блажейовського

Музей діє на перехресті вулиць Театральної та Жижки. Вхід вільний, за добровільні пожертви. Вхід з Театральної, 26.

Дві кімнати вщерть заповнені його неймовірними вишитими образами. Зокрема є серія присвячена головним святим Церкви, біблійним притчам, українським достойникам, чудотворним марійським образам України. Та найбільше вражає вишитий повний іконостас. Всі вишиті ікони музею творять єдиний комплекс завдяки золотавому тлу ікон, який відносить нас до символіки візантійської іконографії.

З інженера на отця

Отець на родився в Українських Карпатах, а саме на Лемківщині в селі Вислік Горішній, тепер це Польща. Тут слід згадати, що майже вся Лемківщина тепер є в Словаччині та Польщі. Спочатку він мав намір стати електроінженером. Та з Праги пішки піде на прощу в Рим, і це змінить його життя кардинально. Він присвятити себе духовній та історичній праці. Навчався в тамтешній семінарії та Урбанському та Григоріанському папських університетах Рима. Захистить два доктората один з богослів’я, інший з історії. Всю Другу світову війну він провчиться в Римі. А з приходом радянської влади на його рідну Лемківщину вирішить залишитися на вільному Заході. 1946-1973 роках він був священиком в українських церквах США. Там створить три парафії і одну місійну станицю, будує церкви.

Непростий шлях до написанні історії

Та все ж він мріє повернути в Рим, аби там засісти в архіви для праці над історією Української греко католицької церкви. Та, доля цьому довго не сприяла. Ось що скаже сам отець наприкінці життя: – У Ватикані є стоси документів з нашої церковної і політичної історії, та ми не знаємо цієї історії і нема охочих зайнятися тією працею. Не чути, щоб когось назначили до тієї праці. Я хотів тим зайнятися після закінчення студій у Римі, та мене Владика Бучко «викинув» (дослівно) з Риму під загрозою, що викличе поліцію і накаже зняти з мене рясу, якщо відразу не виїду з Риму. Я поїхав до праці у парафіях в Америці. Звідси я просив владик дозволу повернутися до Риму для роботи у римських архівах. Та вони не тільки дали мені такого дозволу, а й визначали мені дуже малі парафії, щоб я не міг заощадити на повернення в Рим, для праці в архівах.

…Тоді, в Америці, я почав ночами приватно працювати без дозволу і без відома владик – мив тарелі та підлоги – і заощадивши деякі гроші, повернувся до Риму.”

В Римі він видав 42 свої праці. Дуже цікавим є його дослідження українских церков в час Гайдамаччини. Ось що розповість сам отець: “Дивно, що ця справа досі не вивчена греко-католицьким духовенством. Під час студій у Римі я назбирав багато документів і список всіх греко-католицьких та православних парафій того часу. Сім томів моїх праць надрукували, а ті, що були невпорядковані – викинули. Я писав про те, що в часи Гайдамаччини парафії по Дніпру були греко-католицькі, у моїх книгах є спис усіх парафій. У польських документах це все записано. Тоді на цілім Правобережжі було всього 16 православних парафій і кілька монастирів, а Холмщина, Підляшшя, Волинь, ціла Україна часів Гайдамаччини, зокрема Суботів, Канів і Моринці, де потім народився Тарас Шевченко, тоді були греко-католицькими.”

Як почав вишивати?

Прибувши в Рим  увіці 60-ти років почав вишивати. Поштовхом стала потреба хоругв яких би не нищив дощ. Атких там не було. От з них і почалася епопея вишитих ікон отця Блажейовського.

Музеї

І між тим активно вишиває. Його вишивані ікони та хоругви є в музеях України, Франції, Італії, Ватикану, Німеччини та Бразилії. Прагне би і інші творили ікони. Тому, публікує понад 300 схем для вишивки.

Створення музею

1999 року на день покровителя українського Львова святого Юрія він відкрив свій музей у Львові. Тоді він був на проспекті Чорновола. Згодом перенесе його в середмістя, щоб зробити його доступнішим для туриста. А між тим він робив тимчасові виставки по різних містах України. І не припиняв цієї праці до останнього року свого життя. Остання така виставка була ним організована в рік своєї смерти 2011-й в музеї “Давній Галич” на Франківщині. Ці виставки були потрібні для поширенні ідеї вишивання ікон по всій Україні. Загалом він провів 170 таких виставок, 55 з них – поза Україною.

Визнання в Україні

2006 року був нагороджений президентом України Ющенком орденом “За заслуги”.

Наступна нагорода була від самого папи Римського Бенедикта XVI, це була медаль “Христос – наш мир” 2010 року. Тоді отець Блажейовський проживав в Римі. Того ж року в театрі ім. Заньковецької, що поруч з музеєм відзначено його сторічний ювілей. А наступного року отець відійде до Бога. Вічна пам’ять великому трудівникові.

Працьовитість

Та маючи вже сто літ мав снагу продовжувати активно працювати. Ось, що сам він тоді розказав в одному зі своїх інтерв’ю:

– 100 років – то нічого. Я ще працюю, тож цього замало, я потребую більше. Нещодавно закінчив писати і видав книжку «Мої рефлексії щодо проблем минулого, теперішнього та будучности українського народу». Зараз працюю над наступною книжкою, в якій продовжую свої роздуми про те, що було в Україні і чого не було, і чого немає та чому немає.

Вакацій не брав ніколи, ні якогось довшого відпочинку, бо мій батько завжди говорив нам, дітям, коли хотіли відпочивати, що у гробі будемо відпочивати скільки схочемо, а на цьому світі треба за життя весь час працювати. Ці слова залишилися у мене в пам’яті на ціле життя.

Ознайомитися з якісними фото всіх творів цього музею ви зможете на його інтернет сторінці https://blazejowskyj.com/eksponaty

Схожі записи

  • Вілла художника як корабель

    На Святоюській площі, крім собору святого Юра, що панує тут над простором, зовсім не губиться значно скромніша споруда – вілла Яна Стики. Її фасади з червоної цегли, високий черепичний дах, а головне надвелике гострокутне вікно, приваблюють. В ній явно є якась загадка. Навіщо таке вікно? І чому акцент архітектор зробив саме на ньому? Все пояснює те для кого вона будувалася. А був то художник Ян Стика. Над одним з входів недарма бачимо щит з трьома щитами в ньому, це знак малярського цеху древнього Львова.

  • Дежавю або Балкони ви мої, балкони…

    Львів, як і багато міст світу пережив етап масового будівництва. Етап, коли головним була житлова площа, а не її вигляд. Етап масового будівництва висотних будинків за типовими проектами. Ця типовість була настільки типовою, що нерідко доходило до справжніх парадоксів.

  • Попередниці Львівської ратуші

    Ратуша була символом міської волі, тому її ставили посередині міста, на центральній площі. І це цікаво, бо  в ті часи саме коли віра займала провідне місце здавалося б посередині міста мав би стояти величний собор. Отже, волю цінували дуже сильно.

    У Львові існувала ще одна особливість, центр міста був розділений на 4 частини, за віровизнанням. А саме були квартали юдеїв, православних візантійського обряду, вірмен, та католиків. І те що в центрі був не чийсь храм а ратуша, сприяло відчуттю рівності між громадянами різних віровизнань, хоча, при владі були саме католики.

  • Перелік старих підземель які варто відвідати у Львові

    Старовинні будівлі у Львові – це не лише видима вулична частина, а й підземна. Однак не всі з них доступні. Втім є й такі, куди різні заклади запрошують погостювати і побачити склепіння та стіни, яким кількасот років…

  • Знесіння: справжній ліс у центрі Львова

    Дивовижно, але це майже так. В центрі Львова можна віднайти великий ліс, названий ландшафтним парком. Як йому вдалося вціліти і не бути забудованим? Вся справа у складному ландшафті, який дотепер оминали будівничі. Колись тут діяли каменоломні та кар’єри. Один з кар’єрів, найбільший, утворений навіть порівняно недавно, у радянські часи. З нього брали пісок для склозаводу, що був неподалік. Зручно і економно. Тепер це величезний амфітеатр, що стрімко заростає деревами.

  • Скільки левів є ві Львові?

    Скільки ж левів у Львові? Багато, скажете ви, і будете безмежно праві. Вони всюди куди не глянь. Гріються на обрамленні вікон, ховаються від львівського дощу під балконами. Сидять на клямках, помагаючи відкривати двері. Та ба, навіть оберігають каналізаційні люки і лавки. Всюди, куди не глянь, можна побачити левика. А на старих дверях до древнього вірменського банку Mons Oius їх зачаїлося аж 99, на кожній голівці цв`яху по лев’ячій голові.