Про Львів

Довший час вважали, що то єдина скульптура сидячого Христа якщо не в Україні то точно у Львові. І дійсно такий сюжет рідкісний в нас. Та лише  в нашому місті сидячих Ісусів виявилося декілька. Один з них на колишньому цвинтарі по вулиці Зеленій, ще один біля храму Пресвятого Серця Ісусового в Рясному.

Слюдоподібні деталі тут показують річку, через яку на грецькому античному човні, схожому більше на морський корабель перепливає людина з веслом. Не важко здогадатися, що ця річка називається Стікс, а чоловік є Хароном.

Сьогодні мова буде про великого рятівника, і взагалі, про велику людину, він любив людство і ризикував собою заради нього. На полях Першої світової війни, він познайомився з ворогом, з яким боротиметься чи не все життя. І таки віднайде зброю, яка його подолає. Ворога настільки маленького, що постраждалі не бачили його, та страждали і часто гинули від його дій. Мова йде про висипний тиф. Особливо пошесть наступала у часи воєнних лихоліть, коли гігієна відступає.

Далі пам’ятник взагалі з дивовижних форм. З дивною, не пропорційною головою. Придивляємось, і бачимо, що то така велика перука на ній. Отже, з головою ніби все добре. Але перука занадто велика. Кажуть, майстер навмисно зробив її саме такою би показати тиск батька на свого сина. Перед нами син великого Моцарта. Його весь час порівнювали з батьком, легендарним композитором. Тому, з цим тяжко було йому жити.

В самісінькому центрі Львова, буквально за кілометр від площі Ринок, стоїть справжня фортеця. Та майже ніхто про неї не знає. І рідко який турист відвідує її. А даремно. Фортеця повністю збереглася. Причини її забуття пов’язані в занедбаності території і відсутності кав’ярень. А ще тому, що вона мало розрекламована. Ну і те, в ній був нацистський концтабір теж відлякує частину людей. Фортеця займає величезну територію пануючого над центром нагір’я. Вона складається з 4-х максимілянівських веж та гігантської казарми з оборонними крилами. Це не середньовічна фортеця, артилерійська фортеця ХІХ століття.

Ратуша була символом міської волі, тому її ставили посередині міста, на центральній площі. І це цікаво, бо  в ті часи саме коли віра займала провідне місце здавалося б посередині міста мав би стояти величний собор. Отже, волю цінували дуже сильно.

У Львові існувала ще одна особливість, центр міста був розділений на 4 частини, за віровизнанням. А саме були квартали юдеїв, православних візантійського обряду, вірмен, та католиків. І те що в центрі був не чийсь храм а ратуша, сприяло відчуттю рівності між громадянами різних віровизнань, хоча, при владі були саме католики.