Львівська “фабрика повидла” або промисловий замок
Вул. Богдана Хмельницького, 124.
Підзамче це колоритний, але донедавна депресивний район міста. Формується воно як промислова околиця Львова. Кількість підприємтств тут зросте після прокладання поруч залізниці на Броди, до кордону з тодішньою Російською імперією. Тут і досі є з десяток підприємств, більшість яких згадують про свою виробничу діяльність лише як про далеку історію. Фабрика повидла, одна з них. Проте, вона має величезну особливість, а саме неймовірно романтичний вигляд, і нагадує швидше готичний замок, а не фабрику. Вежа має дивну особливість. Від Львова вона якась непримітна, ніби її обрубали. А от з іншого боку, вона таки нагадує готичні замкові вежі.
Дозволи на виробництво
Коли створювався наш замок то це була навіть не околиця Львова, а село Знесіння. Неподалік стояла рогатка – митний пост на шляху до Львова. І щоб щось тут виробляти підприємець мав отримати на це дозвіл власниці села. Отож, син годинникаря, Мойсей Кронік отримав такий дозвіл від власниці Знесіння Францішка Євфемія 1850 року. А купив тут землю і почав творити підприємство ще 1826 року.
1875 року, його внук Юзеф, отримає вже державний дозвіл на це. 1909 року він має вже титул “Постачальника цісарського (імператорського) двору”.
1912 року фабрика стає акціонерною і отримує назву “Йозеф Кронік і син.” Від перипетій Першої світової війни, вся родина рятується переїздом до Відня. За польської держави вони відновлюють виробництво. А 1931 року їх підприємство працює вже не в селі, а у самому Львові. Ні, вони його не переносили. Просто, Знесіння 1931 року стає частиною міста Львова. Зрештою, кордони, навіть державні, в ХХ столітті ой як часто мінялися.
Та найбільше горе спіткало власників в часи німецької окупації, більшість родини загине в часи винищення євреїв.
Буремні для фабрики радянські часи
За радянської влади підприємство часто перепрофільовували. Спочатку воно ще виробляє трунки як державний лікеро-горілчаний завод №5. Але вже після другого приходу совєтів, 1945 року підприємство перепрофілюють у винний завод. Та і це не надовго. Винзавод 1955 року перенесуть на Погулянку, а тут спочатку зроблять просто склад, а 1958 року запрацює фабрика з переробки фруктів та овочів. З яких створювали консервовану продукцію. Звідси і народна назва “фабрика повидла”.
Народження ідеї мистецького центру
Виробниче життя тут припиниться 2008 року. І відтоді наш замок облюбують митці. Тут проводять навіть театральні вистави та львівський тиждень моди. Перший такий захід проведе легендарне мистецьке об’єднання “Дзига”. Була навіть спроба створити тут готель. Та цьому завадила тодішня фінансова криза.
Переродження як фенікса
8 років фабрику ремонтували, добудовували, реставрували. Тобто, робили все аби створити неймовірний виставковий простір під назвою Jam Factory Art Center. Зробив це її новий власник Гаральд Біндер, історик і меценат, австро-швейцарець. Це вже другий його проект у Львові. Першим, було створення на власні кошти наукового інституту “Центр міської історії центрально-східної Європи”. Під час цих робіт відбулася цікава знахідка мішечка з корками фабрики Кронінга. Тепер вони експонуються у вежевому музеї, де лаконічно і доступно описано і проілюстровано історію будівлі. Тепер на території мистецького центру є 6-ть окремих просторів.
Вітаємо з новим народженням
Тепер це цікаве поєднання майже середньовіччя і нового мистецтва. Але навіть якщо ви не дуже любите сучасне мистецтво, як я, все одно варто відвідати фабрику. Особливо раджу випити каву у вежевій кав’ярні, і помилуватися з вежевого балкончику на відродження древнього Підзамча. А ще звідси чудовий вид на гору Високий Замок та можливість поблукати романтичними закутками. Неподалік на вас чекають неперевершені леви ще одного колишнього підприємства трунків – фабрики Бачевського, теж недавно відреставровані.
