Фасад львівської опери

Наприкінці ХІХ сторіччя Львів був центром королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцима й Затору в складі Австрійської імперії. І як великий регіональний центр Європи, він мріяв про величний театр. Зрештою, такий було збудовано за неповних три роки (1897-1900 рр.). І назву він отримав відповідну – Великий міський театр. Його велич полягала не лише в розмірах (45 на 95 метрів в основі), а й в пишному декоруванні скульптурою, ліпниною, живописними полотнами, позолотою і кам’яним оздобленням. Фактично, над ними працювали усі тодішні митці Львова. Театр миттєво став чи не головною окрасою міста, а через століття, навіть перетворюється на його обличчя. Так єдина купюра, що презентує Львів на гривнях (двадцятигривнева) має саме його зображення.

Розглянемо детальніше його фасад, завжди доступний для огляду, ну хоча б на грошах. Трикутний фронтон рясно заселений горельєфами і перегукується з античними грецькими храмами. Але у нас тут зобразили не життя богів, а людські почуття. Зрештою, саме їх i показує театр. Праворуч на фронтоні бачимо дві пари, що п’ють вино, і поки одна відпочиває сидячи, інша вже танцює. Це уособлення Радості, яке перегукується з грецьким святкуваннями на честь бога вина Діонісія. Про це нагадує і пантера, що причаїлася у куточку. Вона була головним візничим цього бога. Ліворуч бачимо як воїн викрадає жінку, а дівчина оплакує смерть коханого. Це уособлення Горя. А щоб його гідно витримати, у кутку причаїлася Мужність у вигляді орла. Посередині юнак заслухався порад старця. Це Мудрість. Про це свідчить Сфінкс, на якому сидить дідусь. Адже відомо, що Сфінкса за легендами можна було перемогти лише мудрими відповідями на його загадки. Горельєфи виконав львівський скульптор Антоній Попель.

Увінчують фронтон три генії, уособлення Трагедії (з кинджалом), Слави (з позолоченою пальмовою гілкою) та Музики (з лірою). Ці шестиметрові бронзові велетні створив Петро Війтович у столиці австрійської імперії Відні, де він колись вчився. Зі Славою пов’язана пікантна легенда. Ніби, століття тому гінеколог Антоній Марс (реальна особа) авторитетно заявив, що Слава має живіт як на четвертому місці вагітності. Його колеги не повірили, відтак навіть влаштувати парі. І він знайшов позувальницю, яка підтвердила, що в час позування вона таки була на тому місяці вагітності. Бо скульптор прагнув показати безперервність слави у поколіннях.
В нішах, на рівні другого поверху, легко впізнаємо сидячу Трагедію (Антоній Попель) та Комедію (Тадеуш Баронч).
Згадані скульптори своїм національним походженням вказують на багато національність Львова. Війтович був українцем, Попель – поляком, Баронч – вірменином.
Серед фігур, що оперлися на арки, привертає увагу та єдина, що від нас відвернулася. Це богиня долі Фортуна. Промовисто, що вона зображається саме так, бо в житті більше проблем ніж радісних моментів. І якщо ще раз окинути оком описані вище скульптури, то вимальовується цікавий факт: Трагедія зображена частіше ніж Радість. Але, це не має засмучувати. Древні греки вважали, що саме Трагедія допомагає жити щасливо, бо вона нас змушує все глибоко відчути, продумати і очиститися. Цей досвід, вони називали катарсисом.

Два стовпці біля фронтону, це вже паралель з сонячним культом древнього Єгипту. То обеліски: гранчасті стовпи, які звужується доверху і закінчується пірамідою. Саме на обеліски падали перші промінчики вранішнього сонця, що дає надію на новий день, і новий етап у житті.
Двічі оспівується поезія у вигляді барельєфних панно. Це «Вшанування поезії» (ліворуч) та «Гомер декламує свої поеми» (праворуч).
Внутрішнє оформлення потребує окремого допису.

Схожі записи

  • Дивні пам’ятники центру Львова

    Далі пам’ятник взагалі з дивовижних форм. З дивною, не пропорційною головою. Придивляємось, і бачимо, що то така велика перука на ній. Отже, з головою ніби все добре. Але перука занадто велика. Кажуть, майстер навмисно зробив її саме такою би показати тиск батька на свого сина. Перед нами син великого Моцарта. Його весь час порівнювали з батьком, легендарним композитором. Тому, з цим тяжко було йому жити.

  • Боїми – львівські патриції, яких прославила смерть

    При знайомстві зі Львовом ніхто не оминає знаменитої каплиці Бомів, що вже чотири століття прикрашає місто. Це каплиця усипальниця львівського патриціанського роду. Хто ж такі Боїми, які створили най унікальнішу усипальницю Львова?

  • Незвичний надгробок львівського цвинтаря

    Слюдоподібні деталі тут показують річку, через яку на грецькому античному човні, схожому більше на морський корабель перепливає людина з веслом. Не важко здогадатися, що ця річка називається Стікс, а чоловік є Хароном.

  • Личаківський цвинтар у Львові

    У XVIII ст. в Європі почали проводити масові перезахоронення. Справа в тому, що держави одна за одною почали забороняти й надалі ховати у межах міста. Бо це – загроза здоров’ю. Адже поруч з підвалами з їжею, були могили, чи заповненні покійниками підземелля храмів. Відтепер цвинтарі мають бути далеко за містом. Львів створив аж три заміські кладовища. Личаківський виявився найпрестижнішим, тому і дожив аж до наших днів і став музеєм.

  • Батьки Мазоха

    Леопольд фон Захер-Мазох, письменник скандаліст в честь якого учень Фройда Крафт Ебінг назвав певний вид психічної поведінки – мазохімом, був львів’янином. До речі, самому Мазоху то не сподобалося, і він сварився з Ебінгом. Але мова йтиме не про нього, а про його предків. Всі вони були не місцеві галичани, а емігранти, які приїжджали в ново приєднану провінцію зі старих регіонів імперії. В перші десятиліття Відень робив ставку саме на перевірених, а не ново отриманих громадян. Тому тут значно легше робилася кар’єра. Як жартувала пані Косаковська з Потоцьких коли кинула різні суми однаковим жебракам. Той місцевий, з нього вже ніц не буде, а то австрієць, він ще може навіть губернатором стати.