Ресторації та кав’ярні старого Львова

Львів був завше особливим і водночас європейським. Такими ж були і його кав’ярні

Іменем власника

Ряд ресторацій “скромно” носили імена своїх власників як от “Аляс” (пл. Ринок, 45) чи “Лясоцький” (пл. Міцкевича, 9) Правда, перша назва зазнала маленької зміни. З неї випала одна буква “с”. Прізвище звучало як Атлясс, тож назва стала нагадувати не стільки власника, скільки однойменні африканські гори чи збірники мап.

Нерідко заклад був відомий за іменем власника, але офіційно носив іншу назву – власником закладу “Під трьома коронами” був Нафтула (вул. Шефська, 10), а “Старої кімнати” по вул. Шефській, 12 – в народі “Козьол” – Болеслав Козьол.

Ресторація “Банзай” (Городоцька, 5) названа із солідарности з японським народом, який саме тоді воював з Російською імперією.

Власник, митець і свій серед своїх

В австрійські та польські часи ресторації та кав’ярні мали сталу клієнтуру, яку власник добре знав з лиця, і з гаманця. Так в “Шкоцькій” збиралися викладачі математики,  у “Варшаві” – єврейські адвокати та купці, а ось митцям земним раєм видавалася ресторація пана Терлецького (“Атляс”) та Нафтули. Погодувавши за життя стільки талантів, Нафтула вирішив, що і сам не без того гріха – пише і колекціонує картини, складає музику і нескромно роздає поради митцям як то їм ліпше творити. Поради ті більшість буде сприймати поблажливо. Причиною була все та ж гостинність пана Нафтули. Вона навіть зобов’язувала його при зустрічі з поляком підкручувати свої вуса догори, а з українцем – опускати їх додолу (до низу), по-козацьки. З самим імператорським намісником Галичини Бедені Нафтула поводився досить по панібратськи і назвав його Казьом, а не Казимиром.

Часом, клієнт недооцінював пана Нафтулу. Так, композитор Ян Галь промовить, що коли б Нафтула був таким великим, як є дурним, то міг би навколішках подавати пиво на небо. То швидко забулося і Ян буде постійним клієнтом і тоді, коли його вхопить параліч ніг. Його паралізованого привозив сюди вірний слуга. Якось той слуга так нап’ється, що переверне візок з господарем і той самостійно зашкандибає додому. А то якихось 300 метрів, бо мешкав по сусідству при театрі Скарбека (тепер імені Заньковецької). Більше такого подвигу не зможе повторити ані п’яним, ані тверезим.

Творець ресторацій

Було й таке, коли ресторації не вдавалося здобути ту невловиму привабливість, що тягнула до неї клієнта цілий рік чи не сім днів на тиждень. Такий не фарт супроводжував ресторацію “Варшавську” (займала перший поверх сучасного управління поліції на площа Григоренка). Для приваблення клієнтів на показ було виставлено оголений жіночий торс, правда чомусь без рук та голови. Чи таке було уособлення ідеальної жінки, чи мало нагадувати античні статуї, чи те що від них лишилося, невідомо. Це не спрацювало. І її рятівником стає король кав’ярень Франтішек Мошкович. За життя він “вивів в люди” не один подібний заклад, та довго ніде не затримувався. Він був більше творцем ніж визискувачем прибутків.

Інтер’єри

Інтер’єри то, якби тепер сказали, аура закладу. Та часом вони були різні навіть в межах одного закладу. “Стара кімната” мала Античну, Лицарську та Малинову зали. “Атляс” мав Білу, Зелену, Сіру та Бочкову зали. В останній дійсно сиділи на бочках, а кухлі були прикуті ланцюгами. Та за назвою не завжди можна було відгадати інтер’єр. В “Севільї” (пл. Соборности, 12) не було не тільки чогось севільського, а й іспанського взагалі. А перед входом стояла для чогось скульптура Адама Міцкевича.

“Варшавська” була розділена на дві зали тонкою перегородкою з дверима. Якби ними сильніше гупнули, то вона б загрожувала впасти на якогось бідолаху. Та цього не сталося. Слід думати, що клієнт там був тільки задоволений і вихований. На ніч перегорода зникала, щоб перетворити обидві зали у танцювальне поле. Весь Львів був подивований тим танцювальним майданчиком “Палас де дансу”, бо той обертався навколо своєї осі.

Новинками техніки приваблювала “Американська”. Там, на той час, вже було електричне освітлення та електричні вентилятори. Мине якихось сто років, і на початку нового тисячоліття на вітринах не одного львівського закладу милуватиме око напис: “У нас працює кондиціонер”. Отже, ще один доказ, що історія розвивається по спіралі.

Страви

Ранок львів’янин зазвичай розпочинав з кави. Цілий ряд кав’ярень спеціалізувалися на сніданках, і називалися сніданковими покоями. Покій – кімната для покою-спокою-відпочинку. Найпрославленіший такий покій називали в народі “мама Телічкова” на честь власниці У багатьох були фірмові страви. Так Нафтула славився флячками, гусячими дупцями – ресторація Нормана. голубцями з квашеної капусти та кнедлями з тонкого тіста (всюди були з грубого й з додатком картоплі) – ресторація пані Куликової біля пасажу Міколяша на Коперника. При бажання перелік можна значно розширити.

Обслуга

Задля приваблення клієнтів в деяких рестораціях, як ось “Палас де данс”, були так звані форданески. Вони створювали приємне товариство чоловікам за столами, а не рідко й супроводжували їх до затишніших місць.

В “Бауеркері” (ріг пл. Ринок та Краківської) був тільки один музика, який взяв собі за обов’язок кожного дня зіграти пісню “П’ятеро з Альбатроса”. Мабуть, то ніяк не відлякувало постійних клієнтів, бо піаніста так і не вигнали з ресторації.

Часи змінюються та незмінним, як та пісня в “Бауеркері” є потреба в таких закладах, особливо для міста, яке любить і вміє відпочивати. До речі, один з показників доброго міста як раз є наявність кав’ярень. З’являються нові традиції, а бажання спілкуватися з друзями і відновлювати сили  в кав’ярнях Львова не вмре не поляже.