Статуя Свободи у Львові

А чи Свобода є Свободою?

Наприкінці ХІХ ст. польська громада Львова спромоглася відкрити банк під назвою “Галицька каса ощадності”. Її назву польською тепер відреставрували і її добре видно під куполом. А ще назва зашифрована в обрамленні балкону, що складається з повторення букв GKО.

 Будівля банку збудована в стилі неоренесансну та необароко і є дуже імпозантною та щедро декорованою, зокрема і скульптурою. Під куполом скульптура жінки нагадує американську статую Свободи, тільки значно меншу, а головне – сидячу. Кажуть, що то єдина сидяча Свобода в Світі. Як і американська статуя, вона має промені довкола голови та тримає смолоскип. Ну хто б після того сумнівався, що то наближена копія Свободи!? Додає впевненості в тому і назва вулиці, на якій вона сидить – проспект Свободи. Проте, офіційно статуя має іншу назву – Ощадність. Але про це мало хто відає.

Львівська статуя Свободи (будемо її так називати за народною традицією) не самотня, як в Нью Йорку. Біля неї сидять два чоловіки. І символізують Рільництво (сільське господарство) та Промисловість. Вся група уособлює те, що гроші зароблені в тих сферах є мудро заощаджувати задля подальшого розвитку. Думаємо, Ощадність не випадково нагадує Свободу. Бо щоб могти заощаджувати, то потрібно мати свободу дії. Так, що не такою вже є і помилкою давати Ощадності й друге ім’я – Свобода. А у фойє вас зустріне статуя Фортуни, не зайвої помічниці в підприємництві.

“Батько” Свободи

Обидві скульптури і Свободу і Фортуну створив львівський скульптор Леонард Марконі. Його рід походив з італійської Мантуї. І хоч Леонардо народився вже у Варшаві, та майстерність свою вдосконалював на батьківщині батька, в Італії. Його скульптури прикрашають чимало львівських будівель у центрі міста, зокрема:

  • Львівську політехніку;
  • колишній Крайовий суд по вулиці князя Романа;
  • дирекцію залізниць на вул. Січових Стрільців, де є його легендарний Меркурій;
  • готель Жорж, на чотирьох кутах якого є скульптури-символи Азії, Європи, Америки і Африки;
  • Національний музей на просп. Свободи;
  • Преображенську церкву на вул. Краківській.

Що було до Свободи

На місці банку був один з перших, якщо не перший у Львові готель, під назвою “Під римським цезарем”. Він був не менш імпозантний ніж каса ощадності. Згодом його дещо перебудували і перейменували на готель “Англійській”.

Смертельна Свобода

За часів радянського союзу сталася трагедія, про яку промовчала тодішня преса. Тоді рідко писали про трагедії. 1981 р. від нашої Свободи відламалася рука і вбила пані, що проходила цією людною центральною вулицею. Майже 15 років Свободі довелося бути безрукою. Зрештою, відпалу руку її до ліпили, але вона відрізнялася світлішим кольором і дещо неприродними пропорціями. На 2017 рік скульптурну групу реставрували. Руку переробили, і на всяк випадок, закріпили тросом до купола. Під час реставрації виявили, що проміння Свободи первісно мало позолоту, і її реставратори відновили власним коштом бо це не входило в запланований кошторис реставраційних робіт.

Можливо, чимало львів’ян пам’ятають як наприкінці минулого століття під цією скульптурною групою був електронний годинник зворотного відліку. Він відраховував секунди до нового тисячоліття. Крім того, у такий оригінальний спосіб (погодьтесь, як на 1999 рік, це було незвично), себе прорекламувала торгова марка, що спонсорувала хронометр і додала свою символіку до нього.

Схожі записи

  • Францівка, або де народжувалася львівська краса

    Тепер, це престижний район з чудовими віллами львівської знаті та професури кінця ХІХ початку ХХ століття. Мова йде про тепер престижний район забудови початку ХХ століття верхів вулиць Коновальця та Чупринки, вулиці Гіпсової та ще кількох прилеглих до них вуличок. Радимо відвідати цей район не лише через історію, якій присвячена ця стаття, а й задля того аби помилуватися численними віллами. Серед яких на вас чекає навіть міні замок. Нажаль, поки району бракує файних львівських кав’ярень. Та і музей там нажаль один однісінький. Хоча його історія вартує би там нарешті створили не один музей. Бо жило там ціле гроно виданих львів’ян, зокрема вчені зі світовим ім’ям як от Єжи Курилович, чи неймовірний шпигун, що створив гарем-резидентуру в Німеччині Єжи Сосновський.

  • Личаківський цвинтар у Львові

    У XVIII ст. в Європі почали проводити масові перезахоронення. Справа в тому, що держави одна за одною почали забороняти й надалі ховати у межах міста. Бо це – загроза здоров’ю. Адже поруч з підвалами з їжею, були могили, чи заповненні покійниками підземелля храмів. Відтепер цвинтарі мають бути далеко за містом. Львів створив аж три заміські кладовища. Личаківський виявився найпрестижнішим, тому і дожив аж до наших днів і став музеєм.

  • Екскурсія вуличкою Галицькою

    Вуличка Галицька є однією з найдревніших вулиць міста. І що унікально яка вів тисячоліття не змінювала назву. Вперше під тією назвою вона згадується в далекому 1382 році.

    Прогулянка нею не буде втомливою, проте дуже насиченою на враження. Її довжина всього 220 метри. А в середньовіччі вона була ще коротшою. Та саме через неї пролягав один з двох можливих шляхів виїзду-в’їзду до міста. Бо тоді Львів був опоясаний мурами, і мав лише дві брами (ворота) – Краківські та Галицькі. Вуличка вела від воріт до серця міста – площі Ринок.

  • Найвелелюдніший мітинг древнього Львова

    Та гул вигуків перекрило небо. Враз здійнялася страшенна буря. Зевс почав лупити блискавками, улюбленою своєю зброєю проти непокірного людства. Видно, вирішив помогти своєму коронованому брату на землі. Небо настільки затягнуло хмарами, що не стало видно хто говорить.

    Почалася паніка. А так як на мітинг зібралися не просто люди, а шляхта, тобто військові, лицарі королівства, враз в їх руках в тому часі небезпеки потягнулася до зброї. Заблищали шаблі витягнуті з піхв миру, і грозили небу чи королю земною війною. Вигукували імена зрадників,

  • Фасад львівської опери

    Наприкінці ХІХ сторіччя Львів був центром королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцима й Затору в складі Австрійської імперії. І як великий регіональний центр Європи, він мріяв про величний театр. Зрештою, такий було збудовано за неповних три роки (1897-1900 рр.). І назву він отримав відповідну – Великий міський театр.