Маємо намір прогулятися неспішно невеликою, але старовинною вуличкою. Яка вже півтисячоліття не змінювала своєї назви. Це Краківська. Її назва походить від дороги та воріт, що вели в напрямку Кракова. Це був один з двох в’їздів виїздів до міста, коли воно було оточене оборонними мурами, вежами та ровами.

Відома і її попередня назва. Колись її називали Поганською або Сарацинською, бо тут мешкали мусульмани. А Краківська брама тоді називалася Татарською. Згодом громада їх занепала і назва відійшла в небуття. Перша згадка про назву вулиці – Краківська датується 1441 роком.

Пригоди пліткарки

Почнімо з кутового будинку площі Ринок на розі вулиць Шевської та Краківської. Його найлегше знайти. Колись, наприкінці XVI сторіччя тут мешкала вдова пані Абрекова. Тоді часто львів’яни запитували, що там сьогодні сказала Абрекова. Могло скластися враження, що вона була надзвичайно обізнана та була ще тою пліткаркою. Проте, логіка нас часто заводить в оману. Справа була в тому, що львів’яни чомусь полюбили писати новини на її віконницях. І ходили їх читати та обговорювати. Така слава її будинку Абрековій дуже не подобалася, бо паплюжила її ім’я. Бо крім новин тут часто з’являлися карикатури, та навіть непристойні звинувачення ворогів, а то й політичні речі. І тоді ця рані домоглася би місто 1601 року виставляло охорону в час ярмарків (міжнародні торги, що були двічі на рік), би ніхто ніц не писав. До речі, писали чомусь на віконницях саме з боку вул. Шевської.

Таку писанину прийнято називати пасквілями, в честь ще одного невинного страждальця від подібної історії, що нагадує як дві краплі води історію пані Абрекової, а саме древнє римського ремісника Пасквіно, на будівлі якого писали подібні злісні випади. Мабуть, якби пані Авбрекова і знала цю паралель то це би принесло їй мало задоволення. Бо що таке історичні паралелі порівняно з незручностями теперішнього її життя!? Як би там не було, але дім Абрекової вже мав славу всевидячого.

Сам дім збудований 1769 р. в час коли у Львові будинки частіше перетворювалися на руїну, ніж перебудовувалися.

Ренесансні брами

А ще перші непарні будинки зберегли цікаві ренесансні брами.

Кентавр на Краківській, 2

Дім №2. Скульптурка “п’яного кентавра” створена в радянські часи (1973). То багатостраждальна робота Богдана Романця. Кентавр двічі був травмований, спочатку падінням риштування,  потім бурульки. І хоч скульптор раз таки його полікував, та після другої пригоди в кентавра переламаний й досі людський хребет. Тепер кентавр вже не закликає пити вино, а виливає його.

Св. Єронім

Дім №7. Кам’яниця півтора століття, аж до Другої світової належала родині торговців вином Людвіґів. Вони тут мали і бар “Під грушкою”. Її прикрашає барокова скульптура святого Єроніма. Перекладач Біблії на латину в IV ст. Робить це у Вифлиємі. А перед тим пожив понад 2 роки пустельником (монахом самітником) в Палестині. Святий без одягу, прикритий набедреною пов’язкою та довгою бородою. Вияв крайнього аскетизму. Біля його ніг лежить лев, якого святий вилікував, і лев за легендою служив йому як вірний пес. Позаду Єроніма не крила, а пальма, яка давала йому той мінімум їжі, який був потрібен пустельнику.

Ресторан “Під неграми”

Дім №9. Тут був знаменитий ресторан “Під трьома муринами (неграми)”. На фасаді були скульптури негрів які втрачено. І ресторан-винарня Штадмюлера від якого збереглися фрески з путті, що тримають пляшки вина та море, яке натякало на заморські контакти власника.

Юрашки

В цьому домі жив творець пісні “Червона калина” (Ой у лузі червона калина похилилася…). А тепер в ньому є майстерня пряників “Юрашки”. В першому залі є картина і фреска, що показує давні святоюрські ярмарки де і продавали юрашки – пряники як символ ярмарку.

Вхід до вірменської церкви та будівлі поруч

Барельєфи початку ХІХ ст.

Їх створили найпрославленіші скульптори початку ХІХ ст. Антоній Шімзер та Пауло Евтельє. Німці. Антоній прибув з Австрії, Пауль з Німеччини. Обидва осіли у Львові. Найбільше працювали де стільки для міста, як для кладовищ. То ж, якщо забажаєте побачити  більше їх робіт, то вам тоді на Личаківський цвинтар. А тепер гайда шукати їх роботи на вулиці Краківській. По якій вони розкидані досить рівномірно.

Амур і Психея

Дім, №4. Поль Евтельє творець барельєфу, що розповідає нам древню грецьку легенду про те як покохав сам бог кохання.

Море

Дім, №11. Антоній Шімзер в 1820-х роках прикрасив його барельєфами на сюжети морської торгівлі. Тут і навантажений корабель, і вивантажені товари, і символ торгового успіху “дельфін”, який за звичай нагадує кита, і бог торгівлі Меркурій і своїм кадуцеєм –палицею обвитою двома зміями. Ці барельєфи то був натяк на те, що колись Львів був континентальним центром морської торгівлі, хоч і рівно віддалений від Балтики та Чорного моря. Проте, торгував східними товарами, і міжнародні ярмарки у Львові перетворювали його схожим на портове місто. Таким було враження в турецького мандрівника Челебі, який на Ринку побачив люд, що своїм різноманітним одягом нагадував портове місто.

Апостол Лука

Дім, №22. Горельєф цікаво зображає апостола який вважається намалює першу ікону Богоматері. Лука зображений за малюванням, а під столом в нього ніби пес сидить його символ – віл. На жаль, верхня частина горельєфу не збереглася. Лука був патроном малярів (художників), а в цій кам’яниці у XVII ст. була світлиця малярського цеху, тобто зала для зборів та святкувань корпоративних свят. Горельєф теж з того часу.

Дім на місці брами

Останній дім вулиці по парній стороні створений на початку ХІХ ст. по розбиранні міських укріплень. Саме тут була Краківська брама. Над нею стояла вежа кушнірів – ремісників, що обробляли хутра, і шили з них. Кожен цех тоді опікувався якоюсь вежею міста, і мав там в ній свій арсенал зброї. А в разі війни захищав її.

Будівничий дому  не відомий. А от барельєфи сфінксів приписують скульптору Антонію Шімзеру.

Українська Церква Преображення Господнього

Церква, що рятувала полонених

Цей храм має багату історію. Згадаймо лише, що на цьому місці був католицький монастир тринітаріїв, метою ордену було викупляння полонених з мусульманського полону. Так в Іспанії вони врятували Сервантеса, автора дон Кіхота. А в нас порятували більше півтисячі міщан.

З монастиря в університет

Монастир був багатостраждальний. А з входженням міста до Австрійської імперії і зовсім був закритий та переданий під університет. Та далі продовжував страждати. Так, під час революції 1848 р. його спеціально обстріляно. Руїни передали українській громаді, яка будує тут свій храм та культурний центр.

Повернення церкви до уніатів

Цікаво, що в часі розпаду СРСР цей храм переший в Україні оголосив свій перехід з лона російської православної церкви до забороненої тоді української греко-католицької церкви. Вірні простояли в храм і три доби, би убезпечити його від каральних дій влади. Так, що це перший відроджений храм уніатів в Україні.