Диявол у боротьбі з львів’янином

Мова буде не про містичні сили, а про сваволю шляхти. Про час коли відбувалися справжні війни між сусідами в ході яких палили замки. Ба, навіть штурмували великі міста. Станіслав Стадницький здобув собі особливу славу, що його навіть прозвали ланцутським дияволом, від назви його основного замку. Зі Львовом його пов’язують два епізоди. Боротьба з львівським мільйонером Костянтином Корняктом. А ще він двічі штурмував Львів.

Війна Диявола з Корняктами. Перший напад на Львів

Війна з Корняктами почалася з того, що Стадницький взяв в того місто Ланцут. Саме тоді Стадницькому стали потрібні гроші би зняти з себе покарання за неявку до королівського суду. То ж він ще позичає в Корнякта 30 тис. злотих, за що віддав тому під заставу три села. Замість вдячності Стадницький почав обдумувати як не повертати боргу. Тож вирішив внести протест проти надання Корнякту шляхетства. Якщо шляхетство в Корнякта відберуть то він не буде мати право володіти земельними маєтками, бо лиш шляхтичі мають на те право. Та це був лише початок. Корнякт помирає. А з його сином Стадницький вже починає справжню війну з використанням війська. Так він нападає на віданні під заставу три села. Спалює там фільварок, грабує селян і на останок радить забути про свій борг Корняктам в сумі 47 тис.

Костянтин Корнякт-молодший вирішив переселитися подалі. Продав свої маєтки під Львовом і переселився на Перемишчину. Туди ж перевіз свій скарб в замок Сосниці. Та Стадницький напав на той замок з півтора тисячами вояків. Замок був не добудований тож він його легко захопив. І забрав звідти все. Вікна, двері. Ба, навіть замки та ручки зі скринь. Гроші викрав само собою. Але того йому видалося замало. Тож він згвалтував жінку та доньок Костянтина. А самого Корнякта тримав в підземеллі свого замку аж два місяці. Примушуючи, би той підписав відмову від стягнення боргу та претензій за напад. Корнякт вимогу таки підписав та все ж не змирився. Заховався за мурами Львова і подав з відти в суд. Тоді стадницький зі своїми вояками ввірвався в Львів і знову примусив Корнякта-молодшого підписати відмову. При тому, зробив це у львівському суді.

Та все ж Корнякт після багатьох років судів (14-ти) таки знайшов справедливість в суді. І суд таки присудив Стадницькому виплатити Корнякту 100 т. злотих. Стадницький віддав йому, як часткову компенсацію маєтки в Журавиці.

Війна з Дрогойовським. Другий напад на Львів

Дрогойовський заступився за маєтки свого урядовця, на які наклав оком Стадницький. А ще сам жадав зайняти село в Стадницького за оплату боргу. Тож Стадницький напав на королівський замок в Перемишлі де переховувався Дрогойовський. Їх суперечку двічі намагався вирішити король. Та приватна війна тривала. Стадницький сам списом поранив сімдесятирічного Дрогойовського від чого той і помер.

Між ними була давня вражда. Ще двадцять років до того Стадницький захопив його маєток і на брамі прикріпить картку з погрозою швидкої смерти. За легендою, він також попереджав своїх ворогів випускаючи у їх блрами чорну стрілу.

Та самого Стадницького взяв в полон родич Дрогойовського славний лицар Ян Гербут, і привіз його на суд до Львова. Бо Стадницький вбив не просто шляхтича, а королівського старосту, яким був Дрогойовський. Диявола закрили в Низькому замку. Та впливові родичі звільнять Стадницького.

Та той не тікає. А вирішує помститися Львову. В той час якраз під місто з військом підійшов Адам Стадницький і став табором біля церкви Юра. От вони разом 15 днів штурмують Львів, вимагаючи видачі Гербута. А закінчення історії взагалі феєричне. Супротивники замирилися і на знак згоди вистріли з гармати по місту. Оце так Гербут віддячив Львову.

Паралельно цим подіям Ян Стадницький атакує замок вбитого. А сам Станіслав Стадницький нападе потому на села вдови вбитого.

Про молоді роки Диявола

Тут зробимо відступ. І згадаймо молоді роки Стадницького. Виявляється він завжди був буйним. Через що на нього позивалися в суд сусіди. І навіть напав на місто Переворськ, в якому підірвав браму. І це для звільнення свого солдата з в’язниці. Тому загрожувала смертна кара через обезголовлення.

Пробує вбити на самому Сеймику (місцевому парламенті) краківського старосту. Та тоді від стріляними в костелі ніхто не постраждав. Та що там староста. Стадницький в час безкоролів’я сформував власну армію і спробував викрасти претендента на трон Сигізмунда Вазу. Той ледь пробився в Краків. Тоді Стадницький навіть пробував захопити Краків – столицю. А далі грабує маєтки прихильників Вази, якого проголошено вже королем.

На якийсь час тікає в Угорщину, де бився з турками. А коли його амністують і він повернеться, то відразу ж вступає в боротьбу з королем. Благо, що в той час в королівстві черговий рокош (законне повстання проти свавілля короля).

Остання війна Диявола

Вів він її з самим керівником Сейму (маршалком нижньої палати парламенту) Лукашем Опалінським. То була найбільша приватна війна Диявола в його житті. Казали, що все почалося того, що Стадницький викрав улюбленого карлика Опалінського. Жорстокості додав і релігійних фанатизм обох. Тільки Стадницький був кальвіністом, а Опалінський католиком.

На початку успіх був на боці Диявола. Опалінський ледь втік живим, коли його загін був вщерть розбитий. Далі почалася облога замків. Стадницький взяв замок у Ленках. Опалінський здобув Ланцут і спалив його. Стадницький спалить Лежайськ та ряд сіл. Загалом Диявол вбив 150 підданих Опалінського, пограбував 16 його орендарів та 10 костелів. Військо Опалінського тануло на очах, і той в розпачі, викликає Стадницького на дуель. Та Диявол не хоче ризикувати.

Король пробує їх примирити. Та Стадницький з’явиться на Коронний трибунал з сімсотма вояками під звуки сурм та барабанів. Взяв під контроль міські брами Любліна. Та через те, що ж вояки Стадницького грабують і палять будинки в місті, міщани згуртувалися і розбили його сили. Суд заборонить Дияволу наближатися до міста на 10 миль.

Наступного року Опалінський таки зібрав сильне військо. Йому помогли родичі, зокрема Острозький, український магнат з Волині, який надав ому кілька сотень козаків. А сам Стадницький тим часом втрачає підтримку друзів. Тепер він відчуває себе загнаним. Ховається в добре укріпленому замку в Войтиничах. Та Опалінський захопить його. В полон потрапить жінка Диявола, а він сам ледь втече.

Тепер  в нього нема жодного замку, за мурами якого можна перечекати Та ще була надія на підхід найманого війська. А наймав він його аж в сусідній державі – Трансільванії. Та час тепер проти нього.

Довелося дати бій у відкритому полі. Зійшлося аж 6 т. вояк. Стадницький втратить 500 вояк вбитими. Тож з нову тікає. Ховається в лісі. Та його вполюють. А доб’є татарин Перса. На тілі вбитого Стадницького знайшли аж 10 ран. від шабель та списів. То ж останні хвилини він бився завзято.

Диявол по смерті та його дияволята

Його тіло виставили на огляд в Перемишлі, який він колись штурмував. За легендою його голову якийсь шляхтич настромив на спис і привіз в Люблін би здобути прихильність своєї коханої Регіни Жегоцянки. А для того хто його добив, для Перса Опалінський добився дворянства. Вбивця Диявола отримав звучне ім’я –  Перс Македонський. Та це був ще не кінець. Дітей Диявола називали Дияволятами. І було за що.

Сам Опалінський відзначив свою перемогу возведенням костелу в Лежайську, перед тим спаленому Стадницьким. З Лежайськом пов’язана історія буйства ще і його, Сигізмунда. Якого впіймали в Лежайську, де мав намір заховатися. Відвезли до Ланцута і без суду розстріляли. Перед тим він вбив 80-річного шляхтича і його столітню матір та місцеву церкву. Порубав 25 селян та розігнав місцевий Сеймик.

Син Владислав загинув у сутичці. Син Станіслав ІІ, кажуть теж був навіки упокоєний сусідами, бо проявив диявольський характер тата. І ніби він мав три дружини. Одну з яких удушив, а другу втопив.

Вигас рід на внукові Диявола Станіславові ІІ якому кат стяв голову, але вже не через розбої, а через політику, бо той став на бік шведських загарбників.

Мораль цієї статті

Отак жила шляхта в Речі Посполитій. Країні, де саме вона керувала всім, а не король. Де вона могла вести приватні війни і почуватися повністю господарями долі і держави. Приклад Стадницького лише один з багатьох. І аж ніяк не є винятковим. Таких буйних було багато. І наказати їх могли лише їх сусіди, а не держава. Тут пригадується і те як Хмельницький постраждав від подібного набігу на свій маєток. Його сусід вбив в Суботові і жінку Хмельницького і його сина. А на скаргу до короля та ту сваволю, Богдан кажуть отримав відповідь: “Маєш шаблю, то ж дій”.