Стереотипи про Львів

Чому виникають стереотипи?

Жоден з нас не може знати всього. Та й чи прагнемо ми такого рівня для себе. Завжди десь гріла думка, що в разі потреби я під читаю в енциклопедії, яка не даремно лежить запилюжена в книжковій шафі. А з появою інтернету, ми ще більше віримо, що все швидко там знайдемо. Але більшість так і не відчуває потреби щось насправді шукати, би глибше про щось таки довідатися. І не тому, що лінується. Просто вона вважає, що і так вже все знає. Особливо якщо це стосується гуманітарних знань. Але насправді тут панують суцільні міфи та стереотипи. Які долаються хіба у мандрах, де людина випадково для себе зненацька розуміє, що її уявлення часто є не правдиві, здебільшого перебільшені, або не враховують суттєвих нюансів. Спробуємо окреслити найтиповіші стеоретипи про Львів.

Львів – польське місто

Тут суцільні католики, думають багато туристів. І на перший погляд вони відразу бачать аргумент своєму переконанню. Майже сорок костелів прикрашають центр міста. Плюс статистика говорить, що більшість львів’ян є греко-католиками. Католиками? Ну от ще один доказ. Але все далеко не так просто. Численні костели то спадок від попередньої епохи, в якій половина львів’ян до Другої світової війни дійсно були поляками і католиками. що до греко-католиків то хоч термін католики в назві церкви присутній, та по суті то православна церква в союзі з римською церквою.

У вас тут все націоналісти

Тут важко заперечувати остаточно. Але будь яке велике місто, центр торгівлі завжди населялося різними націями. Так, ще в ранньомодерний період у місті сформувалося чотири райони: католицький з німцями, поляками та італійцями, вірменський, юдейський та руський з українцями та греками. Отже нації, хоч і воліли жити разом з своїми, та все ж, близькість різних націй формувала хоч якусь толерантність. Та й в ті часи ділилися в основному не за національною, а релігійною ознакою. В ХІХ ст. ці гетто пішли в небуття. Лише євреї і надалі жили  в основному в своїх гетто. В буремному ХХ ст. гетто майже розчинилися та все ж престижні райони часто займали саме вихідці не з Західної України. Тепер більшість львів’ян – українці… Ну і тут варто розрізняти націоналізм як любов до своєї нації, і шовінізм, ненависть до інших націй. Ну і на завершення не простої теми. Коли ви шукаєте у нас націоналізм в розумінні нелюбові до інших народів, то вам варто заглянути спочатку в своє серце. Пригадую випадок. Коли одна вчителька спитала чого у Львові так не люблять неукраїнців за кілька хвилин, коли ми зайшли в костел де велося богослужіння польською мовою, вона скомандувала, би діти негайно виходили, бо тут поляки, а ми не поляки…

А де ваші хмарочоси?

Пригадую розповідь  товариша, який довго показував туристам стародавні пам’ятки Львова. І під кінець почув запитання. Де ваші хмарочоси, ви жд західне місто. ТОбто під словом Захід хтось розумів США.

Місто кави

Цей стереотип ми не будемо заперечувати. З приходом Австрії, саме кава стала символом товариського життя. Поширилися кав’ярні, як місце невимушених зустрічей, читання новин, укладання угод, написання літератури, наукові відкриття і то все під каву. Але чи вся заслуга у львівській каві повинна належати Австрії? Є те припущення що саме майже львів’янин, виходець з села Кульчиці Юрій Кульчицький, звідки і гетьман Сагайдачний та матір Франка, відкрив першу популярну у Відні кав’ярню.

Місто шоколаду

Також цілком справедливий стереотип. В ХІХ ст. з’явилися кілька фабрик, що виготовляли шоколад. Зокрема “Бранка”. А в радянські часи саме львівська фабрика “Світоч” стала знаком якості. Її продукцію возили в Москву та подавали на міжнародних авіарейсах. Це таки було визнання. Тепер традиції продовжили і малі підприємства, як от “Фортуна Нова” та “Майстерня шоколаду”.

Старовинне місто

І так  і ні. Львів не з найстаріших міст. Перша згадка про нього датується лише 1256 роком. Але доля дозволила містові зберегти від руйнувань неймовірно велику територію старих кварталів. В основному то квартали ХІХ ст. І лише квадрат середмістя 500 на 800 метрів зберігає будівлі деколи пів тисячолітньої давности. Ну і кілька храмів за його межами, що можливо сягають початків міста. Ну і тепер місто стрімко увірвалося в майбутн’. Чого лише вартують львівські айтішники).

Якщо слово незвичне то воно польське

Ще один стереотип, який хоч  і частково справедливий. Багато мовних зворотів чи слів з польської присутні у львівській мові. Та все ж все не так просто. Найкумедніше, що по праву польське слово “водка” чомусь ніхто і не подумає вважати польським. (Латинське akva vita –  стає польським вудка, а воно – російським водка). А от німецького походження слова шпацерувати, файно, вважають. Філіжанка – турецьке, ринок і ратуша – німецькі. Тільки не подумайте, що тут приклалися нацисти. Німці здавна живуть у Львові. Перша їх колонія з’явилася певно ще в часи короля Данила (Галицького), багато їх приїжджало на протязі усіх століть, новим піком їх еміграції сюди став початок австрійського панування. Так, що все з нову не так просто. Ну і чим гірша німецьке “зупа” від французького походження “суп”, місцеве цукерня, від французького “кондитерська”…

Стеоретипів ой як багато. Тому стаття має шанс бути продовженою в майбутньому. Ну, і як бачимо, не всі стеоретипи, то про погане. І я вам жичу (бажаю, знову та львівська мова), тільки файного!