Екскурсія аристократичною вулицею Львова, вулицею Коновальця

Пропонуємо вам прогулятися вулицею аристократів, вулицею Коновальця. Чудові кам’яниці, вілли і навіть палаци. Це чудова пропозиція для тих хто боїться заблукати у Львові. Бо це прогулянка навпростець. Жодних поворотів і пошуків по карті.

Як створилися вулиця

В ХІХ столітті ті землі вважалися страшенною глушиною. Де чорт каже на добраніч. Довший час це була глуха околиця Львова де болота чергувалися з ярами. Тому її і називали Байками. До тих глухих тоді земель вела одна єдина дорога, що проходила через глибокий яр, і тому названа Глибокою. Назва збереглася й до тепер –– вулиця Глибока. А ще, ці землі від Львова відділяв фільварок (господарство) монастиря Домініканців, з озерами, який потрібно було довго оминати.

Та все змінила одна людина –– архітектор Юзеф Франц. В кінці сучасної Коновальця він відкрив поклади гіпсу, і почав їх освоювати. Біля його кар’єрів з’явилися вілли йог, та його нащадків. А вдова навіть зуміла провести трамвайну лінію до свого маєтку. Відтоді, це став престижний район, який заселяє львівська бізнесова та наукова аристократія.

№7 Дім під орлами

Збудував архітектор Юліан Драневич як свій прибутковий дім (для здавання квартир в найм). Як важко бути кам’яничником (власником будинку) говорить скарга, що дійшла до нас з 1938 року, за рік до початку Другої Світової війни. Один з мешканців дому, Вінцент Волянський, поскаржився в магістрат, що фасад дому має непристойний вигляд через забруднення і подряпини. Влада міста пригрозила Драневичу штрафом, або трьома днями арешту, якщо той не виправить ситуацію. Це був не перший його конфлікт з магістратом. Ще в час будівництва, за два роки до Першої світової війни, його проект влада завертала двічі. Перший раз, через те, що квартира сторожа, занадто заглиблена в землю. Другий, через замале внутрішнє подвір’я. Це гарний приклад як міська влада дбала за мешканців будинків всупереч інтересів їх власників.

Дім Емігрантів

Має адресу вул. Русових, 4. Створений 1930 року для організації, що займалася допомогою емігрантам в США та Канаду. Нагадаймо, що Галичина тоді була перенаселеною. Її промисловість розвивалася занадто поволі, окрім нафтової. Урбанізація гальмувала. А село потерпало через брак землі. Тому, часом єдиним виходом для безземельних селян була саме еміграція за океан. Припускають, що цей дім мав мати розкішні модерні оздоби. Та, через всесвітню економічну кризу, від них відмовилися. Тепер тут лікарня. Та ще більше не пощастило його творцю.

Через рік по побудові Дому емігранта, архітектора цього будинку, Генріха Зарембу спіткала трагедія. В ночі у його заміському помешканні була вбита 17-річна доня Люся (Елизавета). У вбивстві підозрювали коханку, і водночас гувернантку його дітей Риту (Емілію) Горгонову, чи то сербку, чи то хорватку. Справа набула неймовірного розголосу на всю тодішню польську державу. Навіть через 90 років, ця справа й досі на слуху. Недавно, навіть провели новий судовий розгляд. Та це була не єдина трагедія Заремби. Ще через 8 років, 1939 року, загине під лавиною і його син.

№11 Під булавою

Дім збудовано на вісімдесяту річницю польсько-литовського повстання проти Росії 1830-1831 років. Тому, купол цього будинку був прикрашений великою бойовою булавою з шипами, а аттики прикрашали герби Великого князівства Литовського, королівства Польського та князівства Руського. Польський геральдичний орел в радянські часи був знищений.

Щодо князівства Руського, то ідея з тим князівством була не новою в ХІХ ст. За два століття до того її майже втілив гетьман Виговський. Ще один литовський герб побачимо на фронтоні будинку №17.

№37 Жіночий

Цей дім по праву можна назвати жіночим. Три постаті розкішних панянок прикрашають фасад. Одна над входом, а дві прилягли на аттику. Та останніх важко роздивитися через густу крону дерев. Потрібно хіба чекати безлистий період.

№16, 27 Вілли Браунзайса та Бромільської

Початок вулиці забудований висотними будинками. Та поміж них є дві чарівні вілли. Архітектора Йосифа Браунзайса та Гелени Бромільської. Остання, особливо впадає в око, бо є неоготичною, та виділяється червоним цегловим фасадом, досить рідкісним для Львова. Радимо оглянути також її подвір’я. Бромільські займалися міжнародною торгівлею та видавали листівки. В тому числі й про Львів. А ще Гелена ввійде в історію міста тим, що неподалік, на вул. Бандери, перед костелом Марії Магдалини, поставить фігуру Матері Божої. Скульптура була знищена в радянський час, коли храм став студентським клубом.

№40 Дім українського мецената

На початку ХХ ст. тут жив меценат української освіти Ілля Кукурудза. На власній землі і на власні кошти він збудує дівочу школу,і подарує громаді. Тепер сусідня вулиця, на якій ця школа, вже як загальноосвітня працює й досі, назване в честь нього.

В його будинку винаймали помешкання ще кілька видатних українців того часу. А саме Святослав Гординський, письменник і художник. Та Степан Рудницький, родоначальник української політичної географії. На жаль, Рудницький повірив радянському уряду, виїхав працювати в УРСР де загине в сталінських концтаборах 1937 року разом з цвітом української інтелігенції.

№44 Там де жив фантаст

Під № 44 мешкав Людвіг Гірш, автор фантастичної повісті  «Дивовижна подорож Мацека між Константинополем і Сан-Франциско» та гумористичної замальовки про Жюль Верна в пеклі та раю. По смерті Гірша 1910 року, його бібліотеку фантастики каталогізує антикварна книгарня, і видасть той список як перший німецькомовний перелік фантастики під назвою “Бібліотека утопізму”.

№87 Вілла банкіра

Варто оглянути два досить непримітних хоч і великих будинки. №87 вілла Францішека Стефчіка та вілла “Люба” під №92. Їх архітектура малоприваблива, бо то перехід до функціоналізму. Але історія їх власників вартує уваги.

Отже пан Стефчік. Місцевий парламент доручив йому створити ощадно-позичкові каси, на зразок кас Райфайзена в Німеччині. В народі їх названо “касами Стефчіка”. По суті, то були народні банківські кооперативи. Люди самоорганізовувалися, формували позичковий капітал, і видавали позики потребуючим селянам під малі проценти. Ті каси проіснували пів століття. Були досить численні. На передодні їх знищення в часи Другої Світової війни, їх налічувалося 3500, в яких було півтора мільйони вкладників. Сучасний керівник католицької церкви України архієпископ Львівський Мечислав Мокшицький запропонував визнати Стефчіка святим (тобто, розпочати процес беатифікації), бо ті каси таки рятували від банкрутства та голодної смерти не одного тодішнього селянина.. Можливо вілла, та його могила на Личакові, в якийсь час стануть місцем паломництва.

№92. Вілла Люба

Вілла Люба збудована історику Зігмунту Феліксу Любі-Радзимінському. Люба, то частина його прізвища. Тепер зрозуміло, чому вілла так названа. Хоча, в інших подібних випадках, жіночі назви вілл свідчили таки про любов їх власників до доньки чи своєї жінки. Іменем коханки мабуть ніхто б не наважився назвати. Сам Зігмунд перебрався в австрійській Львів з російської України. Причиною був його конфлікт з владою як голови мирських суддів. У нас, він став визначною постаттю серед львівських вчених. Сюди він перевіз і свою унікальну бібліотеку. Неподалік, на вулиці Гіпсовій якийсь час він мав ще одну віллу.

№102 Вілла Гражина

Названа в честь доні власника Романа Дзеслевського. Цікаво, що ім’я створив Міцкевич, з литовського слова, що перекладається як “гарна”. Так, він назвав свою героїню першої своєї поеми. До речі, ця поема є першим твором польського романтизму!

Перелік вілл-перлин

В середині вулиці на нас чекає цілий ряд чарівних вілл, що під №№ 63, 65, 71, 70, 72, 74, 76, 78, 81, 83, 89, 95а.

Оремо згадаймо вілли збудовані архітекторами для себе – №88 Михайла Маковича, спарені близнюка під №№108, 110 Садловських і Равських.

№100 Вілла-замок

Та найбільше враження справляють вілли №47 та 100. Вілла Юзефи Франц то насправді цілий палац з надміром декору. Але ця надмірність мала практичну мету. Власниця фабрики гіпсових прикрас, вдова гіпсового короля, таким чином рекламувала вироби свого підприємства. То ж пробачимо їй цю примху.

А от №100 виглядає як романтичний англійський замок. Її першим власником була родина львівських вірмен. Засновник роду розбагатів на торгівлі волами. Купує багато сіл. Та його ідеєю господарювання була революція в сільському господарстві, а саме введення передових технологій. Для того він займеться навчанням селян передовим методам господарювання. А також стане творцем рільничої та ветеринарної шкіл. Що, згодом переросли в аграрну та ветеринарну академію Львова.

Власником цієї вілли був і знаний аптекар Стефан Стенцель. В його аптеці на площі Марійській (тепер Міцкевича) продавали зокрема омолоджувальні креми. Та це було типово для аптек, що тоді, що тепер.

Вулиця Коновальця впирається в колію, що веде до Карпат. А за нею простягнувся вже легендарний Кульпарків. Де природа надавалася до лікування душі . Том, там і створили в 1870-х роках клініку для душевно-хворих. Але це вже інша історія, яка заслуговує не меншої уваги