Приховані пам’ятники львівської Святоюрської гори. Квест

Над старим Львовом з протилежних боків домінує Високий Замок і церква святого Юра на однойменній горі. Всі хто йдуть до величного храму, засліпленні його красою та зусиллями підйому, що крім храму і великого пам’ятника Андрею Шептицькому, фактично нічого не бачать. А насправді, вони пропускають добрий десяток цікавих і важливих пам’ятників, точніше пам’ятних таблиць. Бо Святоюрська гора то не тільки церква.

Скільки пам’ятників Андрею Шептицькому на святоюрській горі?

Акцентом площі перед храмом є величний пам’ятник Андрею Шептицькому (Андрей – церковнослов’янське монаше ім’я Романа Марії Олександра Шептицького, тому звучить не звично як Андрій). Та насправді пам’ять про митрополита втілена тут не лише цим пам’ятником, а ще чотирма пам’ятними таблицями, одна з яких є саме на палаці де жив митрополит, в самому храмі, на початку вулиці названої вулицею Митрополита Андрея, на лікарні яку він створив по вуличці Озаркевича. Ну, і безперечно найголовнішим пам’ятником Шептицькому є його могила. Вона є під вівтарем храму. В час коли нема богослужінь, до неї можна спуститися сходами, що з права від вівтаря. Але, крім Андрея Шептицького були й інші митрополити з його родини. Тож про них теж є пам’ять. Про це, трохи далі.

Пам’ять про унійних митрополитів

На колонах храму є мармурові таблиці, на яких намальовані митрополити греко-католицької церкви. Дивом збереглися в радянський період, коли тут діяв головний храм російської православної церкви на Львівщині. Тоді їх було прикрито дерев’яними вівтарями. Хто ж вони. Три з них присвячено Шептицьким. Крім самого Андрея маємо тут його далеких родичів з XVIII сторіччя Лева (Леона) та Афанасія Шептицьких, Перший розпочав будову цього храму, останній завершив. Це не єдині пам’ятники їм у храмі. Над входом, на фасаді, є дві величні скульптури святих, та от це також пам’ять про цих митрополитів, втілена в скульптурах їх святих однойменних покровителів святого папи Лева (питання якого саме поки є відкритим) та святого єпископа александрійського Афанасія Великого. Цікаво, що тут ще й перегукується головна ідея греко-католицької церкви – а саме союз між православ’ям та католицизмом.

Проповідь українською

Почути промову в церкві українською мовою. Виявляється це було проблемою. Мовою церкви була так звана церковнослов’янська, що бере початок зі староболгарської. А промови у ХІХ ст. все частіше говорили літературними мовами – німецькою та польською. І от кілька семінаристів зуміло виголосити проповіді українською, тою народною, що ще не здобула визнання як літературна мова, і якою лише пробували писати, як от Котляревський… Зрештою, в Європі довший час було лише дві літературні мови, а саме церковнослов’янська, грецька та латина, мови священні, бо ними було написано чи не перекладено Святе Письмо – Біблію. Всі інші мови так чи інакше змушені були виборювати собі право на цей статус. Просто, бездержавним народам, як от українцям, це було особливо важко робити. То ж така подія, як проповідь українською мала велике значення. Отож, про це говорить пам’ятна таблиця зліва від входу в храм.

Перемога під Віднем

1683 року була велика перемога європейців, що в черговий раз стримували грандіозний наступ турків. Тоді їх чи не стотисячна армія взяла в облогу Відень, що в серці Європи. На порятунок приходять сусіди. І чи не головну допомогу тоді надав король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський. Це був тріумф зброї Республіки, та, як виявилося, останній. Вже за три роки війська Польщі зазнають поразки від турків в Молдові. А далі Польща лише неухильно ціле століття йде до остаточного занепаду та загибелі.

Таблиця повідомляє, що тут єпископ Шумлянський водночас офіцер, зібрав українські війська в похід на Відень. Насправді, він привів не 88 кіннотників, явно не війська.

Син Моцарта і концерт в храмі Юра

Син саме того Моцарта чи не все доросле життя прожив на Галичині, майже 30 років. Любив наш край, його жінок, та музику. Саме в цій церкві 1826 року він диригував хором в 400 осіб. Це ше був перший виступ створеного ним музичного товариства святої Цицилії. Фактично, то була перша музична школа Львова. В Юра хор виконав легендарний “Реквієм” написаний його геніальним батьком, якого фактично і не знав, бо той помер на 5-му місяці життя сина. Про це і говорить таблиця, що справа від входу. Зрештою, концерти хору в основному і були саме в церкві Юра, а грав оперний оркестр на чолі з Каролем Ліпінським, теж легендою львівської музики. То ж церква Юра стала одним з перших осередків музичного життя міста.

Що до львівського Моцарта то він був такий же геніальний як і батько. Принаймні на початку життя. Бо, як і тато, виступив на сцені в шість рочків. Та 17 років він переїхав в Галичину, і так і не зробив суттєвої кар’єри. Пропрацював приватним вчителем в багатих галицьких родинах. Проте, давав успішні гастролі по Європі, творив свою музику.

На таблиці є неточність. Написано, що Моцарт 20 років прожив у Львові з 1808 по 1838 р. Насправді жив у місті 12 років. А решта часу, крім 3-річних гастролей Європою, жив по маєтках Галичини.

Батько Хмель

Таблиця говорить, що тут стояв табір Богдана Хмельницького 1655 р. То була вже друга його облога Львова. А святоюрська гора стояла тоді далеко за містом, яке закінчувалося на теперішній головній вулиці міста – проспекті Свободи. Зокрема, тут він прийняв дегацію міста. Як опише зустріч львівський посланець Самуель Кушевич, що Хмель їх прийняв сидячи на лав по-турецьки схрестивши ноги. В перший день до перемовин так і не дійшло, бо в таборі велося частування. Сам гетьман прийняв їх сердечно і сам розповів про свою перемогу під Городком, що неподалік Львова. Командувач союзних Богдану московських військ вирішив приписати цю перемогу собі. Та його перебив полонений Пйотр Потоцький, що казав, що якби не наступ козаків то московське військо зазнало б великої поразки. Богдан дуже втішився такому перебігу розмови. Московські офіцери ображено вийшли геть. А ще Кушевич звернув увагу, що коли читали молитву перед їжею то не згадали московського царя.

Наступного дня львівська делегація знову була запрошена з міста. В ній був і Ян Убальдіні, який минулої облоги міста 1648 р. ледь не поцілив в Хмельницького з гаківниці (предок Убальдіні прославився романтичною історією у Львові). До переговорів знову не дійшло, а лиш продовжився бенкет. Але делегатів застерегли би ті не вели переговорів з московитами. Саме в той час повернулися посланці , що ходили до Бутурліна і розповіли, що той гостинців не прийняв, а вимагав присягти на вірність московському цареві. Ті викрутилися тим, що не мають таких повноважень. Полковник Тетеря (в майбутньому гетьман) латиною сказав львів’янам би вони були тверді та шляхетні, тобто щоб не давали присяги Москві. Нагадаймо, це був лише наступний рік після Переяславської угоди, за якою Україна нібито приєдналася до Москви, і яку потім три століття святкували як возз’єднання російського та українського народів. З цього випливає, що Хмельницький дуже швидко розчарувався в Москві. Незабаром він спробує підписати союзницькі договори з Туреччиною та Швецією. Та Москва вже надовго не випустить Україну зі своїх смертельних обіймів.

Три художники

Поруч з храмом є три музеї художників в квартирах яких вони жили, а саме Олексі Новаківському, Леопольду Левицькому та Олені Кульчицькій. Думаю, що конче бракує ще пам’ятної таблиці геніальному художнику Яні Стиці. А в ті музеї варто сходити. Бо то місця де вони жили і творили.

Лікар

Вул. Устияновича, 14

Артист Амвросій Бучма

Мав неймовірну долю. Ось лиш перелік найяскравіших фактів. Народився в сім’ї залізничника та пралі. Волелюбний. Через що був виключений з гімназії за карикатури на вчителів, і навіть засуджений до розстрілу в час служби в армії у Першій світовій війні за ляпас офіцеру. Тікає з російського полону в тендері паровоза. Хоч і втікач та зуміє вчитися в Києві в музично-драматичному інституті. На цьому пригоди не закінчуються. Працював в ЧК. Як чекіст, тікає від поляків через вікно.

Актором стає чудовим ще до війни, у Львові. Самотужки добре навчився музикувати. Товаришував з самим Лесем Курбасом, довго був його провідним актором в театрі “Березіль”.

Пам’ятний знак поставлено на місці будинку де починав життя Амвросій. Будинок не зберігся.