Як називали Львів

Так склалася історія, що Львів ніколи не перейменовували та все ж він носив різні назви, подекуди по кілька відразу. Фактично, не піддається сумніву той факт, що місто було назване в честь князя Лева (Льва), старшого сина короля Данила Романовича. То ж в значенні назви не має загадки. А от щодо різних її форм, то тут є що розповісти.

Град Льва, Львов

Місто згадується вперше як “Львов город” тобто “місто Лева”. “Львов” тут виступає не іменником, а прикметником. Та чи не відразу ту назву залюбки скорочували до форми “Львов”. Таке скорочення зафіксоване в літописі вже під 1259 року. Фактично, воно проіснує аж до ХІХ століття. А тепер Львов асоціюється виключно з російською вимовою. Поляки теж називатимуть місто Львов, аж в ХІХ ст. поступово з’являється Lwów (Львув), як і Krakоw стає Kraków (Кракув). Та про це в розділі “Львів”.

Ильвів

З кінця XIV ст. додається “И”, Ильвов. Це пов’язують з появою “и” перед “л” та “р”, особливо коли після них була редукована голосна (ь, ъ). Ця форма збереглася у слові “іржа” до тепер.

А от звична для нас форма назви виявляється є досить пізнім явищем. Вперше зафіксована на письмі лиш 1886 р. В розмовній мові вона мусіла з’явитися набагато раніше. Питання лише наскільки раніше.

Львів

Сам процес має початки з кінця XVI ст. коли голосні “о”, “е” переходять у “і”, а “є” в “ї”. Вперше, це зафіксовано на письмі в Полтавщині.

Львув

Lwоw у Lwów трансформувався очевидно теж в ХІХ ст. Хоч сама буква “ó” з’явилася в друкарні Замойської академії ще в середині XVII ст. Саме в кінці ХІХ століття Львовек стає Львувеком. Тепер Львувек Шльонський. Цікаво, що початково він теж називався Львов, поки в XV ст. його не перейменують на зменшувальну форму би не плутали зі Львовом.

Про те, як все складно змінювалося говорить надрукована 1835 року панорама Львова створена ще в XVII ст. На ній одночасно є гора і гура (Łysa Góra i Gora Szczepana) тобто одне і теж слово написане по різному.

Лємберг

Відома німецькомовна назва Львова, теж древня, відома з XIV ст. Її поява досі не розгадана, бо прямий переклад на німецьку мав би звучати як Леонбург. А “берг” то “гора”. Лєм взагалі загадка. Тобто, виходить “гора Лєм”.

Хоча, ця форма є лише не тільки стосовно назви нашого міста. Так називається найвища гора в Юрі (Німеччина), містечка в Словенії та Франції. Громади в Німеччині та Австрії. І всіх їх об’єднює хіба розташування в горах. І найцікавіше, в цих мовах самостійного слова “лєм” немає. Тож, і тут важко шукати розгадки. Ну і до статистики згадаємо ще Лємберг в Канаді створений вихідцями зі Львова на початку ХХ ст. Ну, але тут годі шукати розгадки, тут все зрозуміло, просто перенесли на нову батьківщину рідну назву.

Назва довго існувала в німецькомовному середовищі. А німці у Львові живуть чи не з часів самого князя Лева. А от офіційною назвою Лємберг став в часи панування австрійської імперії (1772-1918) та в часи нацистської окупації (1941-1944)

Паралельні назви

В латинських документах місто логічно перекладене як Леополіс – місто лева.

Греки називали Львів з ХІІІ ст. Літвон, Літвада. Згодом, константинопольський патріарх називатиме Леовіос, Леонтополіс. Турки – Ілі, Ільбо, Ілібот, Ілібов, Ільбадір, Вірмени – Ілоф.

Схожі записи

  • Скарби львівської старої ратуші

    Головним скарбом ратуші було не золото, а документи, а саме привілеї міста. Бо завдяки ним Львів міг навіть після лихоліть легко відновити свої багатства. Це були привілеї про міську автономію. Львів навіть називав себе республікою , а міську раду – сенатом, а депутатів – сенаторами. Ці привілеї зачитували щороку 22 лютого, в день виборів. Їх зберігали в скрині, що мала багато відділень.

  • Скільки років Львову, і хто його засновник?

    На питання чи знаєте ви коли засноване ваше місто, багато хто впевнено відповідає, що знає, і навіть називає якийсь рік. Але насправді, крім зовсім нових міст, ми зазвичай не знаємо жодної дати заснування. А те, що знаємо, то є перша згадка про поселення. Перша згадка, а не заснування! Чомусь розуміння в різності цих термінів затирається. Отож, ми не знаємо дати заснування Львова. Але знаємо коли Львів вперше згадується в письмових джерелах.

  • Забута львівська фортеця Цитадель

    В самісінькому центрі Львова, буквально за кілометр від площі Ринок, стоїть справжня фортеця. Та майже ніхто про неї не знає. І рідко який турист відвідує її. А даремно. Фортеця повністю збереглася. Причини її забуття пов’язані в занедбаності території і відсутності кав’ярень. А ще тому, що вона мало розрекламована. Ну і те, в ній був нацистський концтабір теж відлякує частину людей. Фортеця займає величезну територію пануючого над центром нагір’я. Вона складається з 4-х максимілянівських веж та гігантської казарми з оборонними крилами. Це не середньовічна фортеця, артилерійська фортеця ХІХ століття.

  • Батьки Мазоха

    Леопольд фон Захер-Мазох, письменник скандаліст в честь якого учень Фройда Крафт Ебінг назвав певний вид психічної поведінки – мазохімом, був львів’янином. До речі, самому Мазоху то не сподобалося, і він сварився з Ебінгом. Але мова йтиме не про нього, а про його предків. Всі вони були не місцеві галичани, а емігранти, які приїжджали в ново приєднану провінцію зі старих регіонів імперії. В перші десятиліття Відень робив ставку саме на перевірених, а не ново отриманих громадян. Тому тут значно легше робилася кар’єра. Як жартувала пані Косаковська з Потоцьких коли кинула різні суми однаковим жебракам. Той місцевий, з нього вже ніц не буде, а то австрієць, він ще може навіть губернатором стати.

  • Вілла художника як корабель

    На Святоюській площі, крім собору святого Юра, що панує тут над простором, зовсім не губиться значно скромніша споруда – вілла Яна Стики. Її фасади з червоної цегли, високий черепичний дах, а головне надвелике гострокутне вікно, приваблюють. В ній явно є якась загадка. Навіщо таке вікно? І чому акцент архітектор зробив саме на ньому? Все пояснює те для кого вона будувалася. А був то художник Ян Стика. Над одним з входів недарма бачимо щит з трьома щитами в ньому, це знак малярського цеху древнього Львова.

  • Правила легендарної кав’ярні “Атляс”

    На Ринку в 1880-х роках виникла кав’ярня, що стала легендарною. Це було місце товариського відпочинку львівської богеми. І робилося то все з підкресленим гумором, що ще більше приваблювало публіку. Її власник Едуард Терлецький розумів це і тому придумав дотепні правили кав’ярні, які  самі по собі вартують уваги. Отож, до вашої уваги правила поведінки в “Атласі”, яких мав свято дотримуватися кожен, хто був її клієнтом і мав намір таким зоставатися й надалі.