·

Ресторан П’яте підземелля

Якщо ви хочете опинитися в казці Середньовіччя, то радимо завітати в ресторанчик “П’яте підземелля”. Вхід з площі Ринок, 5, звідси і назва. Але більшість ресторану є під сусіднім шостим номером, ото ж ми поговоримо саме про кам’яницю і підземелля площі Ринок, 6.

Ресторанні підземелля сягають що найменше чотирьох з половиною століть, адже палац над ними споруджено 1576 року. Можна з великою ймовірністю припустити, що підземелля насправді є набагато старшими. Бо підвали в ті часи рідко перебудовували, навіть коли над ними будували цілком новий дім.

Історія пригощання тут сягає теж XVI ст. Тоді, власник палацу Констянтин Корнякт, в час зимових ярмарків продавав дорогі грецькі вина. Вино часто подавали теплим, би легше було зігрітися після торгів на морозі. Цікаво, що в ті часи місця де можна було почастуватися смачним трунком позначали гілками ялинки над входом у винарню. Вин Корнякт продав багато. І щоби не бігати постійно в підземелля, де вони і зберігалися у великих бочках, поставили механізм для їх підйому. Фактично, це був перший механічний ліфт у Львові. Корнякт не просто продавав вина. Він мав королівський привілей на вільну торгівлю вином. При тому, сам встановлював ціни на нього, в той час як всі інші мали продавати вина за ціною встановленою місцевим воєводою!

Підземелля можна назвати і королівськими. Бо палац у другій половині XVII ст. належав славному королю Польщі Яну ІІІ Собеському. Король його дуже любив і часто в ньому замешкував. Саме у цьому скромному палаці він провів вікопомні переговори з Московським царством про поділ України по Дніпру між Варшавою та Москвою. Тоді саме настав час покласти край безперервній війні за Україну, аби повернути вістря своїх сил проти Туреччини, що активізувалася на європейському фронті.

А ще палац знав миті вірного кохання. Той самий Собеський, тоді ще не король, прощався майже на рік зі своєю любою дружиною, яку мило називав Марисенькою. Так вона і ввійде в історію як Марисенька, а не за своїм справжнім іменем Марія-Казимира. Марисенька тоді їхала провідати далеку Францію, яку покинула ще в юні роки, і відтоді ні разу не бачила. Кажуть, що Ян в час її від’їзду дав клятву вірності. І підкреслив клятву тим, що вирішив носити чорний, траурний одяг, допоки не повернеться Вона. Це не виглядатиме як казка, коли розуміти, що те кохання для нього було не мимолітне, а довгоочікуване. Ян чекав на одруження з нею майже десять років.

Історія палацу також дивовижна. Тоді ві Львові будували будинки шириною на три, два, а то й одне вікно. А тут маємо цілих шість. Таке неможливо було купити ні за які гроші. Це все вплив посади Корнякта, а був він особистим секретарем самого короля. Цікаво, що Корнякт ще був звільнений від усіх мит! Отака людина і зробила те, що ніхто до нього – шестивіконний палац на самому львівському Ринку. Чим зрівнявся з католицьким архієпископом, якому належав також шестивіконний палац по сусідству (Ринок, 9).

А тепер повернімося до ресторану. Крім наближеної до середньовіччя кухні, на вас чекає «смачна» тюремна камера.

По закутках заховалися скам’янілі дракони. Спробуйте їх всіх відшукати. Ще є меч короля Артура. А в каміні горить неопалимий вогонь, він дійсно не опалить навіть сміливця який опустить в його полум’я руку. Є навіть послуга тимчасової коронації. І все це супроводжуватиме автентична давня музика та пахощі древньої кухні. Смачної вам історії.

Схожі записи

  • Як ві Львові рицарство з курями воювали

    Так саме курками була війна під Львовом. І та, кури в ній програли. Хто ж виступив проти птиці, що за військо? А були то найперші воїни держави, найхоробріші мужі королівства Польського. Чим же загрожували кури? Що проти них виступило аж 150-тисячне військо? Невже кури загрожували королівству. І що то були за злі птиці?

  • Боїми – львівські патриції, яких прославила смерть

    При знайомстві зі Львовом ніхто не оминає знаменитої каплиці Бомів, що вже чотири століття прикрашає місто. Це каплиця усипальниця львівського патриціанського роду. Хто ж такі Боїми, які створили най унікальнішу усипальницю Львова?

  • Знесіння: справжній ліс у центрі Львова

    Дивовижно, але це майже так. В центрі Львова можна віднайти великий ліс, названий ландшафтним парком. Як йому вдалося вціліти і не бути забудованим? Вся справа у складному ландшафті, який дотепер оминали будівничі. Колись тут діяли каменоломні та кар’єри. Один з кар’єрів, найбільший, утворений навіть порівняно недавно, у радянські часи. З нього брали пісок для склозаводу, що був неподалік. Зручно і економно. Тепер це величезний амфітеатр, що стрімко заростає деревами.

  • Львівські дворики

    Старі дворики історичної забудови притягують увагу. Вони мисляться романтичними, незвичними, і такими, що приховали якусь незбагненну атмосферу. А все тому, що вони закриті від чужого ока, та у них при відкрита частина приватного життя. Часто, вони оповиті нитками спільних балконів, на яких сусіди зустрічають для неквапної розмови чи експресивних сварок, куди ж без них. А ще, вони суцільно оточені щільною забудовою. Інколи, настільки щільною, що нагадують колодязі. Інколи вони майже ширини колодязя. І тоді від них віє вогкістю та якоюсь моторошністю напівтемряви та прірви. Враження це ще й посилюють облупленні стіни, фарба яких давно втратила свої первісні барви. Може здатися, що ви не за лаштунками зовні привабливої львівської кам’яниці, а в суворому середньовічному замку, який пережив не одну облогу, і давно перестав турбуватися за свій вигляд і дбає лише про міцність.

  • “Музей Ідей” та кав’ярня “Трапезна Ідей”

    У підземеллях колишнього католицького монастиря отців бернардинів працює галерея та затишна кав’ярня. Вже самі підземелля варто оглянути. Створені на початку XVII ст. вони дихають історією і могутністю. Адже монастир був справжньою фортецею з власними оборонними мурами та вежами.

  • Попередниці Львівської ратуші

    Ратуша була символом міської волі, тому її ставили посередині міста, на центральній площі. І це цікаво, бо  в ті часи саме коли віра займала провідне місце здавалося б посередині міста мав би стояти величний собор. Отже, волю цінували дуже сильно.

    У Львові існувала ще одна особливість, центр міста був розділений на 4 частини, за віровизнанням. А саме були квартали юдеїв, православних візантійського обряду, вірмен, та католиків. І те що в центрі був не чийсь храм а ратуша, сприяло відчуттю рівності між громадянами різних віровизнань, хоча, при владі були саме католики.