·

Ресторан “Кентавр”

Історія кам’яниці, що на площі Ринок, 34

Познайомимося з місцем де вже 150 літ годують спраглий вишуканого смаку люд.

Дім, в якому ресторанчик, походить з XVI ст. 1578 року. Тоді в ньому поселився кушнір Авершток, його іменем і названо кам’яницю. 1768 року, пан Стронський відкрив тут магазин.

Обхитрити

А от свою винну ресторанну долю кам’яниця почала досить феєрично. Готельєр і ресторатор баварець Людвіг Штадмюлер продає Соломону Фрідману свій готель неподалік, на Краківський, 9. Разом з готелем він продав і ресторан при ньому, що мав чудернацьку назву “Під трьома муринами (неграми)”. Разом з ним продав винний підвал з його вмістом. За спиртне Соломон доплатив додатково 180 тисяч крон. Натомість, Штадмюлер обіцяв не відкривати поблизу свого продажу вин. Формально обіцянку він не порушив. Але неподалік, в Аверштоковій кам’яниці, винарню відкрив його син Ріхард!

Реклама винарні Штадмюлерів. Перша половина ХХ ст.

Столовка

1940 року за “перших совєтів” (панування СРСР 1939-41 роки), тут створили “загальнодоступну їдальню” №22. Смачна назва, чи не так? 1950-1960-х роках тут знову бачимо винний магазинчик. Згадаємо знову Штадмюлерів.

Початок нової легенди

1968 року винний магазин перероблений на кав’ярню “На Ринку“. Вона швидко стає богемною і легендарною. Зрештою, у радянські часи кав’ярні то була рідкість.

Радянські прикраси, що збереглися

Чарівности кав’ярні додали і її оригінальні прикраси, що збереглися до наших днів. Це розпис відомого художника Володимира Патика 1970 року “Збір винограду”, тепер відреставрований. І “п’яний кентавр” з боку вулиці Краківської встановлений 1973 року, роботи Богдана Романця.

Кентавр таки переміг

Ця скульптурка відразу полюбилася львів’янам, і кав’ярню неформально відтоді називають не інакше як “Кентавр”. Офіційно Кентавром вона стає лише 2007 року. Коли тут свій заклад відкрив знаний львівський ресторатор Вардкес Арзуманян. Це його легендарний ресторан “Монс піус”, що є неподалік, у нетрях вірменського кварталу, відкрили через три роки після “Кентавра”.

Зимовий ресторан. Світлина зі сторінки кав’ярні

Ось так, кентавр переміг. А легендарні грецькі кентаври, програли свою боротьбу людям. Так що наш кентавр – таки особливий.

Лапіф бореться з кентавром. Парфенон. Афіни. V ст. до н.е.

Нелегка доля Кентавра-п’янички

Нелегко бути п’яним. Мабуть, тому кентавр і пережив два великих нещастя! Перший раз, коли на нього падало риштування. І сам автор його відновив. Другий раз, на кентавра падала ціла бурулька і пошкодила його торс.

Правильний символ

Кентавр (напівлюдина, напівкінь) є уособленням сліпих інстинктів. Кентаври любили вино і жінок, що символічно для винного ресторану.

Особлива колекція кав’ярні

Стіни “Кентара” прикрасила незвична колекція меню, що належала легендарному князю Курновському. Це засновник Мішленівського ресторанного гіда, що вже століття він є найвпливовішим ресторанним критиком, який виставляє зірки ресторанам в усіх куточках світу. Цей француз збирав всі меню з відвіданих ним закладів. Частина його колекції належить нашому вже згаданому засновнику кав’ярні пану Вардкесу.

Кентаврова кава

Вино це чудово, але ми ві Львові, тому трохи скажемо і про каву. Каву в Кентаврі обсмажують власноруч, і навіть творять власні рецепти, як от арабіку Centaur. Радимо її скуштувати, разом з цією смачною історією закладу.

Схожі записи

  • Львівський палац Потоцьких. Непростої долі палац

    Наприкінці століття, Альфред ІІ вирішує створити новий, пишніший палац, а головне, що би він нагадував таку любу йому Францію. Проект нового палацу він купляє у французького архітектора Луї Альфонса Рене Доверньє. Це мав бути палац в стилі бароко часів Людовіка XIV. Прототипом послужив королівський Люксембургський палац. Альфред так любив Францію, що навіть помре в Парижі.

  • Екскурсія вуличкою Галицькою

    Вуличка Галицька є однією з найдревніших вулиць міста. І що унікально яка вів тисячоліття не змінювала назву. Вперше під тією назвою вона згадується в далекому 1382 році.

    Прогулянка нею не буде втомливою, проте дуже насиченою на враження. Її довжина всього 220 метри. А в середньовіччі вона була ще коротшою. Та саме через неї пролягав один з двох можливих шляхів виїзду-в’їзду до міста. Бо тоді Львів був опоясаний мурами, і мав лише дві брами (ворота) – Краківські та Галицькі. Вуличка вела від воріт до серця міста – площі Ринок.

  • Панорама Львова з даху будинку на площі Ринок 36

    Чимало привабливих палациків має площа Ринок. Та сьогодні мова про надміру скромний і позбавлений декору дім під номером 36. Чому він такий? Все пояснюється тим, що Львів перейшов до Австрії у час свого занепаду. І навіть на привабливому Ринку, де століттями мріяли жити купці польського королівства, багато будинків перетворилися у справжні руїни. Не минула така доля і того, що зараз має номер 36. Тодішня влада зробила все, аби швидко перебудувати ті руїни. Дуже рідко були гроші на їх пишне декорування. Головне, щоб не руїна.

  • Львівський Моцарт та його таємне львівське кохання

    Так, Львів мав свого Моцарта. Мова про сина прославленого Амадея Вольфганга. Матір пробує витворити з нього генія, схожого на чоловіка. Навіть додала до його імені ім’я чоловіка Вольфганг-Амадей. На його опублікованих творах він підписаний саме як “Вольфганг-Амадей Моцарт-син”. З трьохрічного віку його муштрують. Не дивлячись на брак грошей наймає йому найкращих столичних вчителів, серед яких вчитель Бетховена і сам Антоніо Сальєрі (вчив співу). В 11-ть років він опублікує власний твір. Дає концерти. Перший публічний виступ був самій віденській опері, коли йому було 14 років.

  • Львів мав свій сорочинський ярмарок

    Ярмарок мав свого могутнього покровителя, самого святого Юра, що мужньо вбивав дракона. Його скульптура, що стояла на аттику храму Святого Юра проглядалася з кожного закутка ярмарку і давала відчуття захисту та небесного заступництва. Але він спустився до простої людини, і став жаданий особливо дітками бо перетворився на смаколик медівник (пряник) названим юрашком. Його продавали в наметі славного цукерника (кондитера) Левицького. Його випікали для цих ярмарків львівські господині… “Газета Львівська” писала, що випікання печива сягло високого рівня. Мигдальні, цитринові, помаранчеві, кавові, ванільні, базельські, нюрнбергські, макаронні, гомеопатичні, перчені, цинамонові, алопатичні. Назви деяких з них нагадують аптеку. Кожен дорослий вважав за обов’язок купити своїм дітям того юрашка.