Оглядові майданчики Львова

Місто з висоти завжди приваблює, особливо таке старовинне як Львів. Серед мальовничих дахів, виринають численні вежі, що завжди були не лише окрасою, а й надійним орієнтиром, завдяки оригінальності кожної з них. Побачити панораму можна з безлічі зазвичай таємних місць, які або випадково виринають на вашому шляху, або вам їх підкажуть місцеві поціновувачі панорам.

Почнімо нашу віртуальну мандрівку оглядовими майданчиками Львова.

Вежа Ратуші Львова

408 сходинок виведуть вас на верхівку вежі, що височіє посередині середмістя (найбільш збереженої древньої частини Львова). З висоти 65 метрів особливо добре видно всі старовинні квартали, адже її спеціально будували як спостережний пожежний пункт. На ній цілодобово стояв сурмач і виглядав вогняну небезпеку. У випадку потреби він сурмив про неї, спонукуючи мешканців бігти з відрами повними води на її гасіння. У 2011 році відновили традицію сурмити опівдні з вікна Ратуші. Відтак будучи на вежі можна почути трубу у живому виконанні.

Ще на вежі був головний годинник міста. Його чотири циферблати з гігантськими стрілками (довжина великої – 2 м) було видно колись з усього Львова. Давні міста не були такими великими. А там, де його не бачили, то чули. Бо години і чверть години дублювалися дзвонами.

Флагшток на Ратуші Львова

1918 року вояки української галицької армії встановили традицію мати на ратушевій вежі головний флагшток міста.

Краєвид з вежі Ратуші, північно-східний напрямок: схили Високого Замку
Краєвид з вежі Ратуші. Східна сторона пл.Ринок: Чорна Кам’яниця, палац Корнякта (“Італійський дворик”)
Краєвид з вежі Ратуші. Пасаж Андреоллі та пл.Катедральна

Високий Замок

Це найвищий пагорб міста. Колись тут стояв замок, що 500 років охороняв Львів. Останні два століття то є парк з оглядовим майданчиком. Найвища його точка – рукотворна. Це так звана «могила» Люблінської унії, яку насипали протягом довгих тридцяти років, і відкрили для загального доступу в 1900 р.

Хочете окинути оком майже весь Львів? То вам саме сюди. Не видно хіба найбільшого спального району міста, Сихова. Але це навіть добре. Бо архітектурно то звичайний пізньорадянський район.

В гарну погоду, на горизонті хмаркою видніються навіть карпатські хребти. Особливо чітко видно гору Парашку.

Паноарма з нижнього майданчика Високого Замку.

Крім верхнього майданчика, є ще нижня тераса з видом на середмістя. Її плюсом є те, що вам не доведеться долати ще три сотні сходинок, що потрібно аби добратися на найвищу точку цього пагорба.

Краєвид з Високого замку. Південний напрямок: посередині Стрийський парк, позаду якого на горизонті будівля “Податкової”
Краєвид з Високого замку. Південно-західний напрямок, посередині вулиця Дорошенка
Краєвид з Високого замку. Північний напрямок: Підзамче, Збоїща (житмасив на вул.Мазепи, Миколайчука)

Меморіал Небесної сотні

Меморіал спорудили на невеликому схилі у підніжжі гори Високий Замок. Та це не заважає оглянути середмістя з найвигіднішого ракурсу. Плюсом є і те, що звідси романтичною Пішою вуличкою можна спуститися до найбагатшого в свій час жіночого католицького монастиря ордену Бенедиктинок. Або ж нещодавно відкритою пішохідною доріжкою пройтись фруктовим садом до вулиць Льва й Ужгородської.

Дах магазину “Вернісаж”

На старовинній і найкраще реставрованій вуличці середмістя Шевській (названа на честь ремісників шевців) є мила оглядова площадка. Її особливістю є те, що ви опиняєтеся на даху, і відчуваєте себе ну майже сажотрусом. На рівень нижче від даху є тераса кав’ярні, на якій варто посмакувати каву з видом на величний ренесансний костел ордену Єзуїтів. Тепер це Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла української греко-католицької церкви. На перший погляд, будинок надто низький, триповерховий. Та насправді вам доведеться піднятися аж на його 7-й поверх. Чому так? Цю загадку пропонуємо вам розгадати самостійно. Можна скористатися й ліфтом. Який працює лише на виїзд вгору. Вниз таки доведеться йти пішки.

Краєвид з ТЦ “Вернісаж”. Фото з сторінок центру в соцмережах
Краєвид з ТЦ “Вернісаж”. Фото з сторінок центру в соцмережах
Панорама з ТЦ “Вернісаж”.

Цитадель-Інн

Ресторан цього готелю має по периметру колишню бойову терасу, зараз це балкон що і служить оглядовим майданчиком. Готель – це частина великої фортеці, що займає ціле плато. Фортецю збудували 1851 р. для контролю міста на випадок чергової революції. Ну, і між іншим, вона могла захищати місто і від зовнішніх ворогів. Але дорогу до готелю вам доведеться таки добряче пошукати. І це створює певні труднощі. Хоча кава і вид вартують цих зусиль.

До речі, готель не забороняє завітати на їхню територію для звичайної прогулянки і огляду панорами з вулиці. Тут навіть облаштували майданчик з лавками і ліхтарями.

Панорама з Цитадель Інн. Майданчик під стінами готелю
Панорама з Цитадель Інн. Майданчик під стінами готелю
Панорама з Цитадель Інн. Тераса готелю

Схожі записи

  • Степан Бандера: життєвий шлях та громадська діяльність

    Ймовірно кожен українець чув ім’я Степана Бандери. Втім, не всім достеменно відомо ким він був за життя і чим саме прославився.

  • Мандрівка з вокзалу на Ринок пішки

    Якщо ви примандрували відкривати Львів залізницею, то у вас є два шляхи до середньовічного центру міста. Легкий, на трамваї, які гостинно вас відвезуть з під самісінького вокзалу на площу Ринок. Або значно важчий, але незрівнянно цікавіший – помандрувати пішки. Раджу саме останній варіант. Дорогою Вас чекає багато цікавих архітектурних перлин міста.

  • Львівський Моцарт та його таємне львівське кохання

    Так, Львів мав свого Моцарта. Мова про сина прославленого Амадея Вольфганга. Матір пробує витворити з нього генія, схожого на чоловіка. Навіть додала до його імені ім’я чоловіка Вольфганг-Амадей. На його опублікованих творах він підписаний саме як “Вольфганг-Амадей Моцарт-син”. З трьохрічного віку його муштрують. Не дивлячись на брак грошей наймає йому найкращих столичних вчителів, серед яких вчитель Бетховена і сам Антоніо Сальєрі (вчив співу). В 11-ть років він опублікує власний твір. Дає концерти. Перший публічний виступ був самій віденській опері, коли йому було 14 років.

  • Правила легендарної кав’ярні “Атляс”

    На Ринку в 1880-х роках виникла кав’ярня, що стала легендарною. Це було місце товариського відпочинку львівської богеми. І робилося то все з підкресленим гумором, що ще більше приваблювало публіку. Її власник Едуард Терлецький розумів це і тому придумав дотепні правили кав’ярні, які  самі по собі вартують уваги. Отож, до вашої уваги правила поведінки в “Атласі”, яких мав свято дотримуватися кожен, хто був її клієнтом і мав намір таким зоставатися й надалі.

  • Францівка, або де народжувалася львівська краса

    Тепер, це престижний район з чудовими віллами львівської знаті та професури кінця ХІХ початку ХХ століття. Мова йде про тепер престижний район забудови початку ХХ століття верхів вулиць Коновальця та Чупринки, вулиці Гіпсової та ще кількох прилеглих до них вуличок. Радимо відвідати цей район не лише через історію, якій присвячена ця стаття, а й задля того аби помилуватися численними віллами. Серед яких на вас чекає навіть міні замок. Нажаль, поки району бракує файних львівських кав’ярень. Та і музей там нажаль один однісінький. Хоча його історія вартує би там нарешті створили не один музей. Бо жило там ціле гроно виданих львів’ян, зокрема вчені зі світовим ім’ям як от Єжи Курилович, чи неймовірний шпигун, що створив гарем-резидентуру в Німеччині Єжи Сосновський.

  • Львів мав свій сорочинський ярмарок

    Ярмарок мав свого могутнього покровителя, самого святого Юра, що мужньо вбивав дракона. Його скульптура, що стояла на аттику храму Святого Юра проглядалася з кожного закутка ярмарку і давала відчуття захисту та небесного заступництва. Але він спустився до простої людини, і став жаданий особливо дітками бо перетворився на смаколик медівник (пряник) названим юрашком. Його продавали в наметі славного цукерника (кондитера) Левицького. Його випікали для цих ярмарків львівські господині… “Газета Львівська” писала, що випікання печива сягло високого рівня. Мигдальні, цитринові, помаранчеві, кавові, ванільні, базельські, нюрнбергські, макаронні, гомеопатичні, перчені, цинамонові, алопатичні. Назви деяких з них нагадують аптеку. Кожен дорослий вважав за обов’язок купити своїм дітям того юрашка.