Неординарні пам’ятки Личаківського кладовища

Львівські Ромео і Джульєта

Якщо в світі казали, що кохають як Ромео і Джульєта, то у Львові говорили: кохають як Ванда і Артур

Історій про кохання мабуть стільки скільки і пар складається в тому світі. Та є такі, що стають легендами. Львівська баронеса Ванда Моне на своєму першому балу зустріла його. Їй здалося, що перед нею іспанський ідальго. Та виявилося, що то місцевий прославлений художник Артур Гродгер. Він пропонує танцювати весь вечір тільки з ним, бо запримітив її ше пів року тому та не мав змоги познайомитися з юною красунею. Їй тільки 16-ть. Йому 28. Та вік не завадив романтичній історії. Після балу він пропаде з поля її зору. Та через 10-ть днів прийде до матері просити руки Ванди. Їх зустрічі стануть легендарними. Так він подарує їй мавпочку, бо вона хотіла екзотичну тварину.

Та подарунок виявися надто прудким, стрибав по шторах, і до біди, покусав Ванду. Артур виправиться і приведе їй покладистішого звіра – ведмедя. Мати Ванди не проти їх шлюбу, та їй не подобаються борги художника. І він поїде підзаробити в Париж. На жаль, там захворіє на сухоти (туберкульоз), тоді не виліковну хворобу. Помре. І його муміфіковане тіло привезуть до безутішної Ванди. За придане вона встановить йому розкішний надгробок, на якому накаже зобразити себе з соколом вірности. А в парку висадить дуб їх кохання, до якого часто приходитимуть пари вшанувати їх кохання і, мабуть, просити такої ж романтики в стосунках. В час перебування у Франції він писатиме їй щодня розгорнуті листи, які Ванда згодом видасть двотомником. У Львові довго ше говорили: «вони любляться як Ванда і Гродгер»

Плачка і тамплієр

Могила тамплієра і скульптура яка здатна плакати

Скульптура задумана так, аби в дощ сльози спливали з її обличчя. Плаче вона за тим кого в цій могилі нема, за офіцером-артилеристом Владиславом Трушковським. Він загине в Газі (Палестина) ще в часи Першої Світової. Тіло не привезуть до Львова бо він мав честь бути похованим в єрусалимських катакомбах (печерах) отців-асумпціоністів. Цікаво, що вже по смерті Владислава прийняли до ордену лицарів Гробу Господнього, тобто тамплієрів. Саме рицарем він і зображений на своїй львівській символічній могилі. Насправді могила не порожня. Та і не могила це, а цілий гробівець, хоч і прихований. Тут спочивають два роди – Трушковських і Закрейсів.

Могила-сейф

Могила схожа на сейф. Вона мала навіть діючу кодувальну систему

Могила має бути надійною. Цього прагнули ще фараони. Цей гробівець виглядає наднадійно бо схожий на банківський сейф. Схожості додає і сейфова ручка на дверях. Коли придивитися то виявиться, що вона є монограмою, тобто складається з букв. Ця монограма є насправді найстарішим християнським хрестом відомим як хрест імператора Констянтина. Саме цей імператор зробить християнство офіційною релігією римської імперії. Монограма складається з чотирьох літер які розшифровуються як Ісус-цар початок і кінець всього. Та найцікавішими є колони. Бо вони донедавна ше були рухомими. Приклавши зусилля можна було їх крутити бо вони трималися на металевому стержні. На жаль, метал проржавів і тепер колони замуровані. За легендою колонами можна було кодувати вхід. Очевидно так закодували, що вже не змогли ніколи відкрити. На такий жарт наштовхує те, що гробівець великий, і призначався для цілої родини Сверчинських. А похований тільки один Едмунд.

Могила з псами

Символ відданості – собаки які свідомо померли на могилі господаря від туги

Собаки не належать до християнських надгробних символів. В світі є лиш три винятки. І один перед нами. Цю гробницю сім’ї вірменського художника Івановіча сторожать два пси. З їх очей витікають сльози смутку. Вони свідомо відмовилися покидати могилу господаря, не їли і померли на ній. Один собака прожив на день довше, тому з його правого ока витікає не одна, а дві сльози. На ошийниках нашкрябані імена – Нерон і Плутон. Можливо, то тільки легенда. Та нею гарно проілюстровано таку християнську чесноту як вірність.

Бездітний батько

В нього не було власних дітей, та він став батьком для багатьох сиріт

На надгробку пан Юзеф Торосєвіч зображений з двома дітьми. Діти в довгому платтю, та це насправді хлопчики. Ще однією несподіванкою є те, що Юзеф був бездітний. До чого тут діти? Виявляється перед нами творець притулку сиріт для вірменських хлопчиків. Чому вірменських? Адже за ім’ям і прізвищем він схожий на поляка. Насправді, на час ХІХ століття львівські вірмени ополячилися і прийняли полонізовані імена та прізвища. Так колишні Торосяни стали Торосєвічамі.

Автор пам’ятника Едмунд Яскульський був глухонімим та вмів заставити заговорити замість себе камінь. Але світ його таки не розумів і скульптор врешті покінчить самогубством.

Спляча-красуня

Співачка, яка не витримає смерті дітей і помре, зійшовши зі сцени

Скульптура нагадує знамениту казку про сплячу красуню. Здається, вона ніби тільки й чекає поцілунку, аби прокинутися. Та життя її не було казкою. Марковська, оперна співачка з рідкісним сопрано, втратила двох маленьких синочків. Серце не змогло змиритися з горем. Проте, тут більше легенд ніж правди. Та пам’ятник і вимагає романтики. За однією з версій вона випила отруту. За іншою, зійшла зі сцени, прилягла відпочити та заснула навіки. Скульптор мабуть відчував до неї більше ніж приязнь, створивши такий шедевр. Та перед вами ще не весь пам’ятник. До 1958 року її спокій стеріг ангел зрозпростертими крилами. Та його зруйнує дерево. Так шо трагедії переслідували її і по смерті.

Могила – як реклама фірми

Ця могила показує на шо може перетворити майстер каміння

Тут спочиває власник каменярської фірми, що виготовляла пам’ятники, австрієць Леопольд Шімзер і його компаньйон Зулані. Шімзери заснували у Львові цілу династію скульпторів. Та Леопольду більше вдавалося продавати ніж творити. На перший погляд нічого особливого в пам’ятнику немає. Та коли придивитися то бачимо різні ступені обробки і різні породи каменю. Тут і мармур, і граніт, і базальт різних ґатунків і пісковик. Одні брили грубого обробітку, інші старанно відшліфовані. А кам’яний хрест не відрізнити від дерев’яного. З каменя витесане коріння дуба, папороть, плющ, ромашки,… Такого ми не побачимо на жодному пам’ятнику Львова.

Безрозмірна-гробниця

Як визначати розміри склепів. Очі того не зрозуміють

Гробниця створена для греко-католицьких єпископів. Складається з трьох відділень. Тепер в одному з них перебуває 23 труни. Решта два відділення ще чекають своїх постояльців порожні. Проте, зовнішні розміри досить малі і тому вражає її вмістимість. Це свого роду шахта, яка здатна об’єднати багато поколінь. Серед похованих барон і архієпископ Григорій Яхимович. Винахідник господарських машин, таємний радник австрійського імператора та голова революційного парламенту українців Галичини в час революції 1848 року. Спиридон Литвинович – асистент папського трону, граф Риму. Юліан Куїловський, камергер папи, в молодості турецький капітан.

Могила-шапка

В коридорі смерті він втратить тільки шапку і пам’ятатиме це все життя

Могила Юзефа Сас-Чуловського прикрашена офіцерською шапкою (чакою). На ній латинська буква «N». Це говорить про службу у війську Наполеона. Тоді багато поляків служили в нього, бо сподівалися на відродження роздертої сусідами Польщі. Багато з них воювало і в далекій Іспанії. Завойованій та не покореній остаточно. Іспанці влаштують під Мадридом коридор смерті. Майже ніхто не вирвався з нього не ушкодженим. Зазнав втрати і наш Юзеф. Та втратив він тільки шапку. Її збила ворожа куля. Юзеф проживе ще 55 років, та ця подія для нього настільки пам’ятна, що була увіковічена на його надгробку.

Формула довголіття

Рецепт довголіття від львівського вірменського архієпископа

Розкішна готична гробниця зі скульптурою покійного єпископа в повний ріст. Кажуть, вона ненароком допомогла відкрити секрет довголіття. Єпископ тяжко захворів, а так як мав вже поважний вік – 75 років, то сподівався близького кінця. Ще за життя замовив цей величний гробівець і став чекати, та смерть не приходила цілих 28 років. Загалом він прожив неймовірно довго. Майже 104 роки. З цього, львів’яни зробили висновок, що смерть надовго про вас забуде якщо матимете готову розкішну могилу при житті. Нажаль, то є тільки легенда. Пан Стефановіч не міг бачити свого гробівця бо його спорудять за кошти вірних. Не могла ж паства творити живому єпископу надгробок. То був би надто прозорий натяк. Та й скульптор народився тільки за 6 років по смерті єпископа…

Леопольд-Левицький

Найнезвичніший сучасний надгробок у вигляді підпису на могилі модерніста

Що малював те і має. Так можна сказати про надгробок художника – модерніста. Якісь дивні вигини є чи його підписом «ЛЛ»– Леопольд Левицький, чи двома крилами які трактуються як  він і його муза-дружина Геня Бельціонівна. За легендою, одне крило скульптор спочатку зробила надломленим би показати страждання митця. Та партійна комуністична комісія накаже виправити, бо в СРСР художник не може мати погану долю.

Цікаво, що за Польщі його не признають на офіційному рівні бо соціаліст, і в СРСР недолюблюють бо соціаліст, а не комуніст. Хоча, львівські художники і вважали його своїм патріархом, та жодної персональної виставки він так і не був удостоєнний.

Могила-самогубця

Легендарний воїн. В останній похід він пішов у 72 роки

Самогубцю не місце на християнському кладовищі. Та коли ви національний герой, то на такі дрібниці вже не звертають увагу. Йому навіть встановлять найвищий на цвинтарі надгробок (якщо не брати до уваги каплиць). Це піраміда з символами Польщі – короною та орлом. Покійний зображений раненим левом. Це легендарний артилерист, захисник Варшави від російських військ Юліан Констянтин Ордон. Легендою він стає завдяки Міцкевичу, який опише його подвиг у поемі «Редут Ордона». Правда, в ній Ордон героїчно гине за батьківщину. А насправді він вижив. Переїхав до Шотландії. А на схилі літ, в 75 років ще й візьме участь у поході Гарібальді. Цей похід призвів до утворення з десятка дрібних держав єдиної Італії. Мине ще два роки, і Ордон у спокійній Флоренції накладе на себе руки. Нащадки виконають заповіт героя і перевезуть його прах до Львова.

Викрадена могила

Ця надгробна скульптура мала долю мандрівника

В той час (1910 рік) викладання у львівському університеті велося на польській мові. Обіцяні українські кафедри не відкривалися. Студенти протестували. Одно з лідерів протесаного руху застрілив польський націоналіст в коридорі університету. Він помирає на руках матері. Скорботну матір і зобразять на його могилі. Під її ногами символ швидкоплинності життя – пісочний годинник. Тільки тут він з крилами. По Другій Світовій війні скульптура-мати кудись помандрує. Її знайшли аж на Рижському цвинтарі (Латвія). Її  таки вдалося повернути до сина. І вона надалі оплакує його, а не чужу могилу

Помер через навчання

Що забагато, то не здорово. Він помер через надмірне навчання!

Станіслав Зборовський. Йому 28 років. Він доктор права (юриспруденції). Все життя видавалося попереду. Та слабке здоров’я не найкращий союзник навчанню. На надгробку, його рука звисає над книжками, чим показує одну з причин смерті. Над пам’ятником працювали два достойні львівські скульптури Антоній Кужава і Юліан Марковський. Вони зобразили Станіслава як людину ХІХ століття на давньоримському ложі. Римські орли, надломлена колона замість подушки,… Зрештою, римське право стало основою сучасного європейського.

Померла через винахід чоловіка

Через винахід аптекар втратить в полум’ї свою дружину

На надгробку дві дівчини взивають до неба про поміч, а до ніг вже добирається полум’я. Одній було лиш 21 рік, іншій тільки сімнадцять. Це приклад того як винахід помстився винахіднику. Ян Зех 1853 року винайде гас (керосин). То подія світового масштабу, яка відкрила нову еру в освітлені. Та Яну то не принесе ні грошей, ні щастя. Він втратить дружину, яка згорить зі своєю сестрою в його магазині. Привезли бочки з пальним. Воно пролилося. Від випадкового перехожого курця пальне загорілося. Жінки намагалися вийти та вояка прикрив двері би не розповсюдилося полум’я. Львів’яни налякалися нового пального і відмовилися купляти лампи на гасі. Та прогрес не спинити жодною трагедією. Через кілька років гасова лампа прийде до Львова вже як столичне диво з Відня.