Всі вони були не місцеві галичани, а емігранти, які приїжджали в ново приєднану провінцію зі старих регіонів імперії. В перші десятиліття Відень робив ставку саме на перевірених, а не ново отриманих громадян. Тому тут значно легше робилася кар’єра саме вихідцям зі старих регіонів імперії. Як жартувала пані Косаковська з Потоцьких коли кинула різні суми однаковим жебракам. Той місцевий, з нього вже ніц не буде, а то австрієць, він ще може навіть губернатором стати.

Дідусь та бабуся по татові

Йоган Непомук Стефан Захер починав з низів, як міщанин. Та за заслуги отримав шляхетство. Прибув на Галичину з Праги і очолив знамениту копальню солі у Вєлічці.

Чехія

Він був чеським німцем. Хоча ім’я Непомук натякає на чеське походження. Народився в місті Кенігсварті (Чехія), де його батько (прадід нашого письменника) був буркграфом, тобто управителем королівського маєтку. Тому Йоган мав би народитися в замку де і жив бурграф.

Вчився вдома. У 23 роки вступив на державну службу. Через три роки прибув в ново приєднану до імперії Галичину, як спеціаліст з регулювання податків. Тоді якраз проходила податкова реформа імператора реформатора Йосипа ІІ. Пропрацює три роки, і на диво бачить до себе прихильність місцевої знаті. Тому й вирішив залишитися в Галичині. Тут він проживе 45 років. Спочатку працює як окружний управитель державних маєтків у Калуші, Долині, Болехові. Потім як віце, а згодом і дійсний адміністратор усіх державних маєтків і солеварень Галичини та Буковини.

1800 р., коли став віце адміністратором, переїхав до Львова. Спочатку жив в будинку пивовара. Невдовзі придбає власний дім. Це був перший його дім на новій батьківщині. До того жив в найманому чи державному житлі. За добру працю був відзначений званням дійсного цісарсько-королівського губерніального радника.

Шляхетство

Спадкове шляхетство отримав 1817 чи то 1827 р. від цісаря Йосипа ІІ одночасно з нагородою Малим Хрестом австрійського орденом святого Леопольда. Відтоді до імені додав Ріттер –– лицар. До реєстру місцевої шляхти, галицької доданий аж 1832 р. В той час Австрія дуже спростила надання шляхетства. Не вимагала підтвердження шляхетського походження. А часто давала його за вислугу років на державній службі, за заслуг перед двором, у промисловості, науці, мистецтві,… Згодом, його знаменитий внук письменник, фантазуватиме, що його рід був шляхетським з XVII ст. з іспано-мавританським корінням.

На гербі мав золотий сніп збіжжя та перехрещені гірничі молот і молоток (чекан), а над ними була бочечка солі. Сніп напевно символізував державні маєтки, а молотки і сіль – соляні копальні, адміністратором яких він тоді був.

Помер у 77 років від запалення сечового міхура.

Дружина

Роза Робль. Мабуть одружилася з Йоганом Захером в Калуші. Там в них народилося троє синів. Батько письменника був середнім сином. У Львові народиться четвертий син, який помре першим, лиш в 22 роки. Інші зробили непогану кар’єру. Пережила чоловіка на 24 роки. Була молодшою за нього на 17 років. Встигла похрестити всіх своїх онуків. Померла від раку грудей у віці 84 років.

Дідусь та бабуся по матері

Франц Серафіус Мазох народився на землях сучасної Румунії біля кордону з Сербією. За національністю чи то угорець, чи південний слов’янин. Є легенда, що можливо і українець.

Був хірургом. Велику повагу від міста він отримав за боротьбу з холерою 1808 р. А 1838 магістрат відзначить його 50-річну роботу званням почесного громадянина Львова. А починав він своє сходження теж з нуля.

Кар’єра

Простого походження він зумів навчатися в Трнаві, Празі та Відні. Захистив звання доктора медицини. Практикував у столичному шпиталі. 1793 р. став професором львівського університету, який тоді існував лише 9-й рік, тоді ж і переїхав до Львова. Став професором, хоч ще не написав жодної наукової праці. Двічі обирався його ректором, 1802/3 і 1827/8 роках. Викладав і на пенсії. Хоча в університеті в нього не все було гладко. Знайдено університетські протоколи з зауваженнями до нього. Зокрема, за видачу 1797 р. свідоцтва хірурга єврею, без відома представника медичних студій. Очолив товариство львівських хірургів. В рік приїзду до Львова став і професором клініки при університеті. Де і пропрацював 10 рр.

Два удари долі та боротьба з віспою

В 44 роки він відмовся від викладання в університеті. Мабуть, через те, що його звинуватили у недбальстві у службових справах. Згодом, він повернеться в університет, і навіть стане вдруге ректором.

В той самий час його спіткала ще одна біда. Імператор відмовився надати йому шляхетський титул. А за нього просили провідні роди Львова Яблоновські, Потоцькі та Цетнери, і навіть львівські єпископи католицький та вірменський. Причиною прохання був вияв його самопожертви у боротьбі з епідемією віспи. В час свого першого ректорства в краю спалахнула її епідемія (1802). І він ще з двома професорами власним коштом створюють заклад для безкоштовного щеплення. 1806 р., коли вірус пожвався, Франц наказує постачати її з Англії, де вона найкращої якости.

Його любили

Історик Остап Середа знайде в “Газеті Львівській” за 1927 рік опис родинних історій сім’ї Мазоха, на основі споминів внука письменника Александра. Так ось в ній йшлося, що львівські євреї дуже поважали Франца Мазоха, за те, що він намагався поліпшити санітарний стан гетто. І коли він йшов з внуком то місцеві євреї клякали на коліна перед ним і схиляли голови.

Інші справи

А ще він колекціонував мистецтво. Був депутатом місцевого Станового сейму, що цікаво представляв Перемишльську греко-католицьку капітулу.

Могила

Поховано на Личаківському цвинтарі Львова. Судячи з символіки нагробку він був масоном (крилата куля, всевидяче око та п’ятикутна зірка). Є і емблема медицини –– посох Ескулапа під цісарською короною. Довкола землі звивається теж змія –– уроборос, один з перших символів вічности.